Основною цінністю прогресивного суспільства є людина. Найважливішою цінністю сучасної освіти, на сьогодні, має бути не тільки дитина, а й педагогічний працівник.Повноцінна особистість починається на тому етапі розвитку людини, коли в неї виникають цілі та цінності життя, спрямованні на позитивне майбутнє. Тому саме гармонійно розвинена особистість має стати головною метою і змістом усієї системи освіти.

Освіта третього тисячоліття перебазовується на рішучу демократизацію освіти, орієнтується на людину та фундаментальні людські цінності. В першу чергу в освітянському просторі замість пріоритету держави на перше місце має бути поставлена саме людина. В головному документі нашої країни Конституції України проголошується значущість вищої цінності в ієрархії демократичних цінностей — особистості людини, її свобода та права.

Тільки через призму цінностей людина пізнає світ. Сучасне інформаційне суспільство рухається шляхом розвитку творчого мислення людини. Творча людина може успішно адаптуватися в суспільстві, протистояти негативним обставинам, знаходити позитивні виходи зі складних життєвих ситуацій, вона здатна до самореалізації своїх можливостей та саморозвитку. Завдання сучасної української освіти полягає, насамперед, у формуванні особистості з гнучким розумом, зі швидкою реакцією на все нове, з повноцінними, розвинутими потребами подальшого пізнання та самостійної дії, з добрими орієнтувальними навичками й творчими здібностями.

У головних нормативно-правових документах Міністерства освіти України підкреслюється, що  «педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру» [1]; «Підготовка педагогічних і науково-педагогічних працівників та професійне самовдосконалення — важлива умова модернізації освіти» [2].

На сьогодні дана проблема ціннісних орієнтацій педагогічних працівників достатньо розглядається в психолого-педагогічній та методичній літературі, але так як сучасний світ дуже мінливий, то і окреслена проблема вимагає подальшого систематичного доопрацювання, вивчення, наукового обґрунтування, розробки фундаментальної методичної бази.

Століття, а той цілі тисячоліття минули в людській історії, а до сих пір не вщухає інтерес до особистості педагога, його професійних умінь і навичок, що впродовж віків змінюються відповідно до вимог часу та суспільства, удосконалюються, наповнюються новим змістом. Знання психологічної структури особистості педагогічного працівника (вихователя, вчителя, викладача), умов розвитку та формування його якостей, професійної компетентності й ціннісних орієнтацій значною мірою сприяє психологічному забезпеченню процесу вдосконалення та самовдосконалення особистості педагога, а отже й ефективному виконанню ним своїх освітніх функцій, і забезпечує його визначальну роль у формуванні нових духовно-інтелектуальних якостей молодого покоління.

Отже, основною метою і змістом усієї системи сучасної освіти має стати гармонійно розвинена особистість. Освіта сьогодні є головною моральною підвалиною суспільства, яка спрямована у майбутнє. Від неї багато в чому залежить, яким буде наше суспільство завтра, куди воно піде, як буде жити далі. Саме тому в сучасних умовах головним завданням повинно бути втілення моральності в школу виховання, де кожен має стати не тільки освіченим, а й особистістю мислячою, творчою, моральною, яка вміє жити в світі плюралізму та терпимості за будь-якої суспільної системи. Сучасна освіта має та повинна зберігати такі риси:

1) вона виходить із загальнолюдських цінностей, узгоджених з конкретними цінностями інших етнокультур;

2) метою освіти є самореалізація особистості;

3) розвиток особистості відбувається цілісно, у єдності розуму і відчуттів, душі та тіла;

4) права людини на вільний вибір змісту, форм, режиму освіти, знаходяться під захистом;

5) освіта здійснюється за умов державної та громадської турботи, уваги, співпраці, а не формального керівництва.

Але доводиться констатувати, що на сьогодні функціональна значущість і привабливість традиційної організації навчання знижується, передача «готових» знань від педагога до учня перестає бути основним завданням освітнього процесу. Сучасна освіта ставить перед собою завдання виховання всебічно розвиненої, творчої особистості, здатної до саморозвитку та самореалізації свого потенціалу, яка відрізняється мобільністю, динамізмом і конструктивністю. В сучасному світі стоїть гостро проблема творчого розвитку особистості та її самовираження. Кожна цивілізована країна або та, яка хоче бути цивілізованою, дбає про творчий потенціал суспільства загалом і кожної людини зокрема.

Оскільки Україна перебуває на шляху становлення, то відповідно і потребує освічених громадян, креативних особистостей, здатних творчо підходити до вирішення будь-яких проблем. Перед освітніми закладами всіх рівнів постає дуже важливе завдання: сприяти, щоб кожна людина була не просто пасивним членом суспільства, а інтелектуальною, ініціативною, творчою, суспільно корисною особистістю. А сприяти становленню такої особистості сьогодні має сучасний педагогічний працівник: інтелектуальний, ініціативний, творчий.

Педагог – одна з самих соціально значимих людських професій, діяльність якого спрямована на розвиток і формування людини. Педагогічна діяльність – одна зі складних областей людської праці. По мірі зростання вимог до ефективності процесу виховання зростають і соціальні очікування по відношенню до особистості та діяльності педагогічного працівника. Особистість педагогічного працівника як фахівця характеризується такими якостями: професіоналізм, педагогічна культура, педагогічна майстерність, професійно-педагогічна компетентність, педагогічні здібності, професійно-педагогічний потенціал, педагогічна техніка, педагогічна творчість. Діяльність педагога визначається його соціально-моральною спрямованістю, що виражається у соціальних потребах, моральних і ціннісних орієнтаціях, почутті суспільного обов’язку і громадянської відповідальності.

Найважливішими якостями сучасного педагога мають бути педагогічний обов’язок і відповідальність. Керуючись ними, педагогічний працівник завжди поспішає надати допомогу всім, хто її потребує. Він має бути вимогливим до себе, дотримуватися своєрідного кодексу педагогічної моралі, професійної честі. Вищим виявом педагогічного обов’язку є самовідданість педагогічного працівника. Також педагог повинен бути ерудованим, справедливим, толерантним, принциповим, людяним, з високим почуттям відповідальності. Не менш істотне значення мають його вміння гідно поводитися, бадьорість і життєрадісність, внутрішня зібраність, стриманість, привітність, привабливість не лише почуттєва й інтелектуальна, а й зовнішня.

Педагогічний працівник повинен прагнути до духовного збагачення своїх підопічних, поважати невичерпність і унікальність кожної людської особистості, організовувати педагогічний процес як духовну взаємодію в умовах психологічного комфорту, інтелектуальної співпраці, співтворчості, діалогової культури, поєднувати педагогіку впливу з педагогікою взаємодії і фасилітації (лат. facilitate – стимулювати, активізувати), що забезпечують взаємозбагачення, гармонійний розвиток і саморозвиток суб`єктів педагогічного впливу. Педагогічний працівник вчить своїх вихованців розмірковувати, аналізувати, робити висновки, здобувати глибокі, міцні знання, застосовувати їх. Разом з тим, педагогічна діяльність в суті своїй вимагає від педагога виявлення творчої думки, готовності враховувати всю різноманітність конкретних умов. Багатство й різноманітність педагогічних явищ настільки великі, що повноцінні рекомендації теорії і свобода педагогічної творчості повинні поєднуватися в найрізноманітніших формах.

Отже, щоб гідно прийняти історичний виклик XXI ст., освіта мусить мати випереджальний характер, тобто бути націленою на майбутнє, на розв’язання проблем нового часу, розвиток творчих здібностей учасників освітнього процесу, формування в них проектної культури, нових способів мислення – усього того, що забезпечить успішну соціалізацію [1]. Тож працювати за новими вимогами може тільки творчий педагогічний працівник, що перебуває в постійному творчому пошуку, повсякчасно навчається, самовдосконалюється та змінюється.

Ураховуючи, що за останні десятиріччя значно підвищилася роль цінностей у житті суспільства й, зокрема, в освіті як одній з його інституцій, усе більша частина науковців і освітян наголошує на необхідності здійснення професійно-педагогічної підготовки й педагогічної діяльності на аксіологічних засадах, що сприятиме трансляції значного прошарку культури й вироблення нових цінностей у процесі рефлексивної діяльності.

Від педагогічного працівника, рівня розвитку його особистісних і професійних якостей, системи цінностей значною мірою залежить становлення підростаючого покоління. Знання ціннісних орієнтацій педагогічного працівника є показником його зрілості, і своєчасна діагностика сприяє психологічному забезпеченню процесу вдосконалення та самовдосконалення особистості педагога, а відтак, і ефективному виконанню ним своїх навчально-виховних функцій та забезпечить його визначальну роль у формуванні нових духовно-інтелектуальних якостей молодого покоління. Але яку б систему цінностей не обрала освітня система або не прийняв педагог, процес духовного виховання слід будувати з урахуванням психологічних закономірностей перекладу цих цінностей у план особистісних змістів людини, що визначають її поведінку. Бажання виявити спектр ціннісних орієнтацій педагога привело відомих дослідників освітньої сфери до переконання про пріоритетні позиції у педагогічній справі. В.О.Сухомлинський [6] довів, що головний предмет у викладанні будь-якого педагогічного працівника (вчителя, викладача) – сенс життя, справжнє людське щастя. У зв’язку з цим, в основу ціннісної піраміди він пропонував покласти турботу про дитину та чесність учителя.

Отже, аналіз наукових джерел з проблеми ціннісних орієнтацій педагогічного працівника у контексті викликів сучасності дозволяє зробити висновок, що, по-перше, цінності є засобом виявлення суб’єктного ставлення індивіда до навколишнього, а, по-друге, цінності можна вважати інтегральним психічним новоутворенням, яке забезпечує цілісність свідомості, емоційно-чуттєвої сфери й поведінки суб’єкта, а відтак їх вироблення є дієвим механізмом і умовою становлення професійно значущих особистісних якостей педагогічного працівника як суб’єкта професійної діяльності.