Важливою ресурсною складовою виховного потенціалу школи є партнерство, співпраця головних суб’єктів навчально-виховного процесу для досягнення його центральної мети – формування цілісної особистості громадянина-патріота, інноватора, здатного змінювати навколишній світ, приймати та реалізовувати рішення. У контексті Нової української школи дана співпраця набуває особливої ваги, одночасно виступаючи передумовою становлення нової освітньої форми та засобом досягнення його кінцевого результату. Функціонування та розвиток теми соціального інституту, як освітня проблема, реалізація принципів партнерства у шкільному житті, можливі лише за певних загально соціальних умов.Авторитарний стиль вчителя у його найяскравішому вияві являє собою стресову виховну стратегію. Авторитарна педагогіка формує навчену безпорадність, тому можна не дивуватись соціальній пасивності тих, хто пройшов жорстку, авторитарну школу останніх десятиліть. Особливості авторитарної педагогічної діяльності породжують специфічні професійні риси особистості педагога: догматизм, почуття безпомилковості, педагогічну безтактовність, прагнення до безапеляційності у судженнях.

Сьогодні на зміну авторитарній педагогіці іде педагогіка партнерства. Вона виходить з наступних засад: людина – вища цінність – як мета всього суспільного процесу, а зовсім не його засобу. Призначення педагогіки партнерства – у вільному розвитку неповторної особистості в усіх її індивідуальних здатностях в атмосфері гуманізму і демократії. Ідея гуманного підходу до виховання пройшла через праці всіх класиків педагогіки. Проте, ідея стала реальністю, потрібні конкретні історичні умови. Педагогічні експерименти А. Макаренка і В. Сухомлинського були проривами до демократичних засад у вихованні молоді. У свій час їх було важко зрозуміти, сьогодні ж цей досвід становить основи реформи освіти.

Педагогіка партнерства орієнтована не на передачу людині тієї чи іншої суми знань, а на всебічний розвиток особистості, на повне розкриття її  та готовність до свідомого життєвого визначення. Дана педагогіка відкидає систему примусів, заборон, покарань як методів виховання і взагалі виступає проти насильства у навчанні. Педагог не командує учнем, а співпрацює з ним. Його позиція – не над учнем, а разом з ними і на чолі них.

Педагогіка партнерства чутлива до внутрішнього світу учня, до особистісних його вподобань та індивідуальних особливостей, нахилів. Головне, що об’єднує учнів і вчителів при навчанні – досягнення загальної мети, участь у покращенні навколишнього життя.

Психологічною основою впливу вчителя на учня системі їх співпраці є:

• повага до особистості учня;
• спрямування на спільну діяльність;
• культивування партнерства, професійного і морального.

Така педагогічна філософія звичайно повинна бути доповнена і педагогічною технікою: високим рівнем комунікативної компетентності, толерантністю у стосунках з вихованцями тощо.

Другою умовою реалізації педагогіки партнерства є перехід від формально-рольової взаємодії до взаємодії між особистостями. В умовах реалізації концепції інклюзії в Новій українській школі педагогіка партнерства набирає нового значення. Під інклюзією ми розуміємо освітню технологію, яка передбачає безбар’єрне середовище, де кожен суб’єкт освітнього процесу відкритий до спілкування, емпатії та толерантності. В процесі інклюзивного навчання суттєво збільшується коло суб’єктів навчально-виховного процесу. Це – адміністрація школи, вчителі, обслуговуючий персонал, учні, діти з особливими освітніми потребами, в тому числі з інвалідністю, батьки здорових дітей та батьки дітей, що потребують особливої педагогічної чутливості. До цього кола, чи не вперше додаємо і громадські організації, які опікуються проблемами дітей, що потребують інклюзії.

В цій ситуації на навчальний заклад накладається відповідальність за створення клімату довіри, за всі суб’єкти освітнього процесу демонструють вміння працювати в різних ситуаціях, вміння моделювання класів, в яких спілкування між «іншими» і типовими дітьми будуть привабливими для останніх.

За таких умов педагогіка партнерства допускає позицію педагога не поза, а всередині системи навчальної діяльності, тобто він виступає як фасилітатор, організатор навчального середовища, своєрідний посередник між учнем і соціальним досвідом у формі партнерства. При цьому особливо важливо зазначити, що вирішальний вплив на учня здійснюється не через інформацію, слово вчителя, а через його діяльність.

Педагогіка партнерства передбачає створення особливого психологічного клімату навчальної взаємодії. Для його створення педагогу необхідно прагнути до зближення своєї поведінки з поведінкою учня у природному неформальному спілкуванні, яке характеризується дружнім ставленням до співрозмовника. Величезне значення має також емоційне забарвлення заняття, яке характеризується рівнем емоційної насиченості змісту навчання, мовного спілкування, наявність в освітньому процесі ситуацій що стимулюють емоційність. Емоції у навчально-виховному процесі ідентифікують розумові процеси, спроможні інтелектуальні й психічні навантаження. Надзвичайно високо оцінювали значення емоційного фактора в процесі вторинної соціалізації. П. Бергер, Г. Лукман [1].

Реалізуючи мету інклюзії, яка полягає у збагаченні соціального досвіду, гармонійному включенні «іншої» дитини в колектив однолітків, позитивній соціалізації та особистісному розвитку варто усвідомлювати значення педагогіки партнерства, яка зможе підготувати всебічну розвинену особистість, розкрити її інтелектуальний і моральний потенціал, підготувати її до свідомого життєвого самовизначення.

 

Відповідальність за зміст, унікальність статті та достовірність посилань несуть автори.