Взаємодія – це процес безпосереднього або опосередкованого впливу об’єктів (суб’єктів) один на одного, що породжують їх взаємну зумовленість і зв’язок. Особливістю взаємодії є причинна зумовленість: кожна з взаємодіючих сторін виступає як причина іншої і як наслідок одночасного зворотного впливу протилежної сторони.

На перехресті творчої взаємодії завжди приховані потенційні можливості й кожна дія, взаємодія, вчинок, способи поведінки здатні змінювати реальність, народжувати майбутнє.

Педагогічна взаємодія – особлива форма зв’язку між учасниками освітнього процесу. Передбачає взаємозбагачення інтелектуальної, емоційної діяльності учасників освітнього процесу, їх координацію С. Вишнякова) [3]; педагогічне ставлення: почуття, образи, думки, які викликають у вчителя учні, і взагалі його власна педагогічна діяльність (Я. Коломинский) [12, с. 47); три форми взаємодії з навколишнім світом, а саме: почуття, крізь які здійснюється наповнення свідомості емоційним змістом; мислення, через яке забезпечується наповнення свідомості інтелектуальним змістом; воля, завдяки якій свідомість отримує знання із зовнішнього інформаційного простору; шляхом вольових установок засвоюється зовнішній зміст, що стає внутрішнім, власним (М. Громкова) [4, с.101].

Аналіз психолого-педагогічної літератури дає змогу встановити, що педагогічній взаємодії притаманні: узгодженість дій, спільний рух (за наявності спільної мети), активність, взаєморозуміння, взаємопов’язаність, взаємовплив, обмін думками, емоціями, енергією, в тім, не є виключенням і суперечності, які також завдають нових імпульсів до розвитку.

Принциповою особливістю оновлення педагогічного процесу та невід’ємною складовою розвитку професійних якостей є створення системи можливостей, здатних стимулювати кожного суб’єкта до самозмін та вибору власної педагогічної позиції.

Поняття «позиція» тлумачиться дослідниками як ціннісно-смислова само реалізація особистості та її самосвідомість, місце в соціокультурних просторах; вибір конкретних цілей і способів їх досягнення (В. Бедерханова, І. Демакова, Н, Крилова) [1]; як найбільш цілісна характеристика людини та індивідуальності (М. Боритко) [2]; інтеїрація домінуючих вибіркових відносин людини в будь-якому суттєвому для неї питанні (В. Мясищев) [8, с. 388].

На думку І. Зязюна [7] «професійна позиція педагога є основою для вироблення його авторської системи як програми професійної дії, в якій позиція знаходить свій вияв в якості концепції. У процесі вироблення авторської системи уточнюється і сама авторська позиція».

О. Гура, розглядаючи професійну позицію викладача вищої школи в структурі суб’єктивно-діяльнісного компоненту професійної компетентності, визначає: професійна позиція – система сформованих установок і орієнтацій, відношень і оцінок внутрішнього й навколишнього досвіду, реальності та / перспектив, а також домагань, які визначають характер дій, поведінки; базується на спрямованості особистості (психологічна властивість, яка поєднує цінності, устремління, погреби особистості); індивідуально-психологічні особливості людини як поєднання різних структурно-функціональних компонентів психіки, що визначають індивідуальність, стиль діяльності, поведінки і виявляються в якостях особистості; акмеологічні варіанти як внутрішні спонуки, що зумовлюють потребу в саморозвитку, творчості та самовдосконаленні [6].

Отже, в позиції викладача віддзеркалюється особистісний вибір, професійні якості, логіка побудови професійної поведінки, світогляд, спрямованість і готовність до інноваційних підходів, проявів активності, способів діяльності та спілкування, свідомий відхід від стереотипів, комплексне використання функцій навчання, виховання та розвитку в педагогічному процесі, ділові та лідерські якості, чутливість до проблем інших, що в підсумку і впливає на результати освіти.

Напрацювання вчених і власний педагогічний досвід дають змогу відзначити особливості напрямів змін у позиціях суб’єктів навчальної взаємодії, які необхідно брати до уваги у процесі підвищення кваліфікації вчителів технологій. Професійна позиція викладача, як ведуча діюча особа, задає основні параметри змінам та створює умови для подальшої роботи.

На етапі встановлення контакту зі слухачами курсів переваги слід надавати лекційно-діалогічному режиму спілкування. Психолого-педагогічна складова викладача реалізується у формуванні в слухачів ціннісного смислу освіти, виявлення їх потреб, інтересів, системи цінностей, способів мислення, цілей, очікувані, слухачів від курсів, що завдають імпульс пізнавальній діяльності та впливають на мотиваційну сферу.

Орієнтації стилю викладання на вищий рівень професійних якостей вчителів технологій, з урахуванням складу аудиторії та індивідуальної моделі світу слухачів, забезпечуючи функції випереджувальної освіти.

За визначенням В. Бессарабова випереджувальна освіта є рівнем освіти і розвитку особистості фахівця та одночасно перевищенням характеристик рівня освіти над характеристиками фахівця, сформованими на основі вимог до нього з точки зору передової техніки, технологій, організації виробництва [11, с. 50].

Наступними діями викладач ж організатор-менеджер освіти може здійснювати зміни в перенесенні акцентів з інформування слухачів (перехід в режим «управління пізнавальною діяльністю») на залучення їх до планування, реалізації, оцінювання навчальної діяльності, активного оволодіння способами та прийомами самостійного пошуку, засвоєння нових знань та способів дій.

Здатність викладача залучати слухачів курсів до самоосвіти, взаємонавчання в групі, розподіляти позиції та ролі, організовувати різні форми, методи, способи діяльності, поєднувати технологічність і творчість педагогічного процесу, впливає на результат оволодіння слухачами новими способами та прийомами мислення, спілкування, критеріальної оцінки у процесі курсів підвищення кваліфікації.

Таким чином, професійна позиція викладача-андрагога кристалізує його особистісні та професійні якості, здатна формувати модель партнерських – суб’єкт-суб’єктних соціальних взаємовідносин; впливати на почуття професійної спільності слухачів і викладачів; формувати атмосферу взаєморозуміння, спільної творчої діяльності, співробітництва, взаємодопомоги в груповій діяльності, чи навпаки – проявляти ознаки авторитарної, егоцентричної поведінки.

Виходячи з положення, що в способах діяльності тих, хто навчає і в способах освітніх дій тих, хто навчається більш за все формується неефективних шаблонів, стереотипів, викладачу, поряд із лекційним викладом матеріалу, важливо продумати організацію взаємодії, таким чином, щоб залучати слухачів до активних навчальних дій з виконанням різних видів завдань та вправ у процесі взаємодії. Наприклад: дати визначення понять, порівняти, виявити та проаналізувати проблемну ситуацію, обґрунтувати позицію або думку, систематизувати зміст, переконати, сформулювати питання, обговорити та запропонувати варіанта можливих рішень, дати оцінку, визначити фактори, довести, доповнити, спрогнозувати, трансформувати, висловити протилежну точку зору, продемонструвати метод, дати інтерпретацію (пояснити смисл, значення), організувати, побудувати образ оптимального кінцевого результату діяльності, визначити зміни, зробити висновок, внести пропозиції щодо вдосконалення, усвідомити результати навчання.

Зазначений перелік завдань стимулює виробництво власної думки в слухачів, сприяє інтелектуальному засвоєнню нової інформації та оволодінню новими способами навчальних дій, спонукає їх до активності, сприяє розвитку їх мислення та спрямуванню до діяльнісно-креативного типу взаємодії.

Отже, професійна позиція викладача, культура мислення, професійні дії, здатність до організації спільної діяльності, встановлення позитивних комунікативних взаємовідносин, проектне мислення, спрямованість до лідерства, рефлексія власної діяльності створюють, з одного боку, сприятливі умови для стимулювання та запуску розвитку професійних якостей у вчителів технологій, з іншого, вимагають високого рівня професіоналізму від викладача-андрагога.