Відповідно Нової української школи пропонується за основу концепції взяти педагогіку партнерства: співпраця між вчителем, учнями та батьками, які мають стати рівноправними учасниками освітнього процесу в школі [1, с. 3]. Вихователі допомагатимуть батькам здобувати спеціальні знання про розвиток дитини.
На сьогодні сім’я відіграє визначальну роль не лише у формуванні особистості дитини, а й суспільства в цілому. Сім’я разом із закладом дошкільної освіти створює той найважливіший комплекс факторів і умов виховного середовища, який визначає ефективність всього освітнього процесу.В Україні історично склалася своя система взаємодії сімейного і суспільного дошкільного виховання з урахуванням національних традицій нашого народу.Від гармонізації взаємин педагогів і батьків, від вироблення єдиної стратегії виховання малюка залежить, якою Людині бути в майбутньому, її розум, душа, а також поведінка, зумовлена наявністю чи відсутністю тих чи інших моральних якостей [4, с. 7].Аналіз стану взаємовідносин ЗДО і сім’ї засвідчує, що традиційні підходи до виховання і навчання дітей дошкільного віку – малоефективні, незважаючи на те, що у багатьох нормативних документах нашої країни велика увага приділяється вирішенню проблем сімейного і суспільного виховання. На жаль, в закладах дошкільної освіти ще недостатньо використовуються досягнення науки відносно інтеграції родинного і суспільного виховання.

Діти здобувають дошкільну освіту, розвиваються і виховуються не лише в дошкільному закладі. Їх розвиток продовжується і поза стінами школи і насамперед – у сім’ї. Сім’я – один із головних виховних інститутів, значення якого у формуванні особистості дитини важко переоцінити. Лише в сім’ї, під керівництвом та з допомогою батьків дитина пізнає навколишній світ у всіх його складних і багатогранних проявах, тут проходить її громадське становлення, формується світогляд та естетичні смаки [3, с. 41].

Питання щодо спільних дій закладів дошкільної освіти і сім’ї потрібно починати їх розгляд доцільно з діагностики рівня психолого-педагогічних знань батьків щодо навчання й виховання дітей дошкільного віку. Потребує удосконалення система навчання вихователів ЗДО в методкабінеті ОТГ, відділів освіти, обласному інституті післядипломної педагогічної освіти. Йдеться, в першу чергу, про формування нового педагогічного мислення, вільного від авторитаризму по відношенню до батьків. Необхідне комплексне вивчення проблем родинного і суспільного виховання, визначення причин неефективності взаємодії сім’ї і закладу дошкільної освіти.

На жаль, в наш час суспільний авторитаризм проникає і в систему стосунків сім’ї і ЗДО, а це заважає формуванню особистості дитини, призводить до конфліктів в сім’ї, знижує у дітей дошкільного віку ідеали добра і загальнолюдських цінностей.

Для сприяння самореалізації кожного вихованця треба розуміти, що кожен дошкільник – це унікальна й неповторна індивідуальність. Тому пріоритет вільного розвитку особи є базовим принципом побудови освітнього середовища закладу дошкільної освіти, головна мета якої – зрозуміти кожну особистість та виявити до неї повагу [5, c. 12].

Ефективніше буде оновлювати форми роботи з батьками, переходити від колективних до індивідуальних та індивідуально-групових.

Дитина проводить в сім’ї значну частину свого життя, вона спілкується з батьками, отримує від них необхідну інформацію, вчиться на прикладах життя в родині, спостерігає за стосунками між матір’ю і батьком, тому забезпечення цілісного освітнього процесу дитини в закладі дошкільної освіти та в родині потребує від вихователів ЗДО та батьків взаємної доброзичливості та поваги, зацікавленого бажання дотримуватись єдиних вимог.

В освітніх дошкільних закладах підвищення психолого-педагогічної культури батьків здійснюється після глибокого вивчення виховного потенціалу сім’ї і потребує адресної допомоги. Форми надання такої допомоги різні: індивідуальна, індивідуально-групова та колективна [2, c. 34].

Ефективність формування всебічно розвиненої особистості великою мірою залежить від рівноправних партнерів, якими є вихователі та батьки.

Цілеспрямовані спостереження показують: більшість сучасних батьків не вміє і не визнає за потрібне показувати дитині свою любов, часто не усвідомлює значущості таких стосунків і не прагне набути відповідних умінь.

Життя вимагає від дорослих серйозно ставитись до створення для дитини в ЗДО та вдома мікроклімату довіри, спокою, благополуччя. Дорослі повинні забезпечувати умови для повноцінного духовного і гармонійного розвитку особистості, що вимагає від працівників дошкільного навчального закладу вивчати на науковому рівні виховний потенціал сім’ї [8, с. 2].

Вирішальний вплив сім’ї на формування особистості дитини визнає і психолого-педагогічна наука. Однак батьківська аудиторія не одностайна у підтримці такої позиції: лише третина батьків вважає родинний вплив визначальним, а більшість їх виводить на перше місце оточення, виховні заклади, ЗМІ, літературу тощо. Все це, на їхню думку, здатне істотно відкоригувати ціннісні орієнтації дитини, які закладаються в родинному колі.

Взаємовідносини школи і сім’ї мають довготривалу історію. Як будь-яка історія починається з перших кроків, а будь-яка будівля – з фундаменту, так і становлення людської особистості бере початок у сім’ї. Значення батьків в розвитку особистості дитини переоцінити неможливо, адже батьки складають перше оточення дитини, в якому вона здобуває важливий життєвий досвід, знання про себе і пізнає навколишній світ; тут проходить її громадянське становлення, формується світогляд [6, c. 12].

Педагогічні колективи закладів дошкільної освіти володіють значним психолого-педагогічним потенціалом, завдяки якому можуть надати батькам суттєву допомогу у вихованні дітей, сприяти покращенню внутрішньосімейного мікроклімату, встановленню адекватних взаємин між дорослими і дітьми. Недостатність відповідних знань у значної кількості дорослих членів сімей, невміння (а то й небажання) деяких батьків пізнати свою дитину, її вікові та індивідуальні особливості негативно позначаються на її розвитку, формуванні ціннісних орієнтацій. Проте така робота ще не набула масового характеру і реалізується тільки окремими дошкільними закладами, що утруднює виконання сім’єю виховної функції [7, с. 45].

Отож, успішний розвиток дітей значною мірою залежить від дружної і погодженої виховної роботи ЗДО та сім’ї. Цю істину повинні добре засвоїти не тільки вихователі, а й батьки. Так само як і діти, батьки повинні жити своїм дошкільним закладом, регулярно відвідувати батьківські збори, обмінюватися своїми думками і спостереженнями з вихователями. Тому що не тільки дошкільний заклад допомагає сім’ї у вихованні дітей, а й батьки повинні допомагати закладу дошкільної освіти.

Отже, співпраця родини і закладу дошкільної освіти має ґрунтуватися на взаємоповазі, рівноправному партнерстві. Педагогічний колектив та колектив батьків – це має бути єдиний живий організм, об’єднаний спільною метою, гуманними стосунками та високою відповідальністю.

Література

1. Програма «Нова українська школа» у поступі до цінностей: Київ, 2018. – 40 с.
2. Батьківські збори / Т. В. Виноградова. – Х.: Вид. група «Основа», 2006. – с. 237.
3. Дворук О. І. Процес виховання очима дитини /  О. І. Дворук; Відп. ред. Г. В. Луценко // Педагогіка та  конкретні методики. – Черкаси: «Родзинка», 2006. – С. 109.
4. Упоряд. Л. Калуська, «Родинне сонцеколо»,методичний порадник для роботи з батьками, Тернопіль «Мадрівець» 2010. – С.7
5. Касьяненко М.Д. Педагогіка співробітництва. – К., 1993 – Ч.3.
6. Кононенко О. Л. Виховуємо соціально компетентного дошкільника / О. Л. Кононенко. — К., 2009.
7. Оржеховська В.М. Взаємодія навчального закладу і сім’ї: стратегії, технології і моделі. – Х.: Видавництво «Точка», 2007. – 192 с
8. http://osvitaodessa.org/administrator/images/image/20.doc