Міністр освіти і науки України Лілія Гриневич зазначила: «… могутню державу і конкурентну економіку забезпечить згуртована спільнота творчих людей, відповідальних громадян, активних і підприємливих. Саме таких повинна готувати школа України». Тому сьогодні  процес навчання в школі перетворюється з накопиченням знань у  процес становлення людини,  її духовності, індивідуальності, її самотворення, самоформування, самооформлення в особистість.Велика роль у вирішенні поставленого завдання належить учителеві. А успіх діяльності вчителя значною мірою залежить від партнерських відносин, що складуться у нього з учнівським колективом, з кожним учнем окремо, що  не завжди просто, оскільки на  партнерство вчителя та учня впливають психологічні, вікові, соціологічні та педагогічні особливості, емоційний розвиток кожної дитини.  Разом з цим виникають суперечності через виконання різних функцій педагогом та школярем, відмінність позицій, інтересів. Інтерес вчителя відповідає потребам освітнього процесу щодо підготовки молодих людей до самостійного життя в суспільстві.  Учні часто хочуть, аби вимоги педагога  були нижчими, не задумуючись над наслідками цього. Деякі з них схильні неправильно інтерпретувати навіть глибоко вмотивовані, справедливі вимоги вчителя.     Заступник  міністра освіти і науки Павло Хобзей  зауважив, що педагогіка партнерства не відміняє вимогливість вчителя, бо, як засвідчує практика, саме вимогливі й справедливі вчителі мають найбільшу повагу та довіру серед учнів. “Добрий педагог розрізняє два види тиску. Перший – педагогічний, коли учня спонукають до навчання, мотивують. Але не дай Боже, щоб цей тиск перейшов на другий вид, на особистісний. Повага і довіра є тоді, коли вчитель є вимогливим, але в той же час він справедливо оцінює рівень досягнень учнів”, – додав Павло Хобзей.

Тому важливо, щоб справедливість вимог педагога стала для учнів логічно достовірною і психологічно переконливою. Має бути також і дистанція у відносинах :  велика дистанція веде до відчуження у відносинах , коротка – до панібратства. Кожна із них негативно впливає на освітню діяльність. Тому вчителеві слід знайти саме золоту середину. За словами Сократа: «Нічого не можна навчитися в людини, яка вам не подобається». Тому педагогові необхідно звертати увагу на те, щоб сподобатися своїм учням в усьому: у зовнішньому вигляді, у знаннях, у поведінці, в умінні й у праві бути саме їхнім Учителем.

Ставлення педагога до учня повинно бути не тільки діловим, офіційним, а й особистісним. Навчальні програми, плани, шкільний розклад та інші адміністративні засоби регламентують службові, офіційно-ділові відносини, за яких учень для педагога — об’єкт праці. Особистий, людський рівень відносин виявляється у ставленні до учня як індивідуально-неповторної особистості. За такого підходу педагог фігурує не тільки як виконавець професійної функції, а і як індивідуально-неповторна особистість, котра мислить, відчуває, переживає (співпереживає), радіє і страждає тощо. Освітній процес за такого ставлення до учня, як правило, ефективніший, оскільки виявляється у впливі особистості на особистість. В умовах модернізації української освіти дуже важливо спрямувати освітній процес на демократизацію взаємовідносин вчителя та учня. А це відображається в нових підходах до навчання: створенні сприятливої атмосфери співробітництва, зниженні монологічного викладу матеріалу та дублювання інформації, яка може бути отримана з доступних джерел і переходу до діалогізованого спілкування з учнями в ході навчального процесу, інтенсифікації впровадження в навчальний процес активних методів навчання, які дають можливості для розкриття творчої особистості, розвитку ініціативи, активізації пізнавально-навчальної діяльності учня. А ще – новий рівень побудови взаємовідносин між педагогом та школярем.

Міністр освіти і науки Лілія Гриневич наголошує, що вчитель Нової української школи користуватиметься свободою творчості і професійного розвитку. Педагогіка партнерства має стати однією з основ школи, заснованій на взаємній повазі до особистості, праві вибору і відповідальності за прийняття рішень. В основі діяльності педагога повинно лежати гуманне ставлення до дитини, що поєднує повагу до її думок і бажань, яке не можна замінити  ні новими технологіями, ні освітніми трендами. Головне тут – особистість дитини, її самобутність, самоцінність, розвиток індивідуальних пізнавальних здібностей, максимальний їх вияв, ініціювання, використання індивідуального досвіду кожної дитини, формування культури життєдіяльності. Для реалізації принципів педагогіки партнерства в Законі України «Про освіту» закладена індивідуальна освітня траєкторія – персональний шлях реалізації особистісного потенціалу учня, що формується з урахуванням його здібностей, інтересів, потреб, мотивації, можливостей і досвіду. В учнів з’являється можливість обирати для себе види, форми і темпи здобуття освіти, відповідно до потреб і можливостей.

Значне місце у співробітництві вчителя та учня належить методичному забезпеченню, що дозволяє  ефективно навчати дітей за умов, коли вчитель і учень володіють однаковими правами, учень отримує право на вільний вибір, має право на помилкові дії, вільно висловлює власне судження з того або іншого питання. Відносини складаються таким чином, що вчитель не заперечує, не керує, не примушує, не командує, не обмежує, а направляє, допомагає, спонукає, організовує, дає право на власне відкриття.

Партнерські відносини між вчителем та учнем можуть  будуватися на основі великої любові й поваги до дитини. Але не всім педагогам під силу такий шлях. Тому більш реальною є організація співпраці вчителя та учня на основі розподілу їх функцій: вчитель ретельно готує навчальне завдання, продумує  в деталях хід його вирішення різними групами учнів; учень на добровільних засадах приймає запропоноване завдання і самостійно його вирішує. Цей тип  співробітництва для освітнього процесу є оптимальним, оскільки з одного боку, він   зберігає за вчителем функцію управління, а з іншого — надає учневі можливість діяти самостійно. Отже, основою партнерства між учителем та учнем є спілкування, взаємодія та співпраця, об’єднані спільними цілями та прагненнями, добровільні й цікаві для всіх учасників освітнього процесу, відповідальних за результат.

Сьогодні значно змінилася роль вчителя. Вчитель тепер не ретранслятор, а – коуч, тренер, фасилітатор, тьютор. Він навчає учнів формулювати власні питання, правильно їх ставити й шукати на них відповіді. Вчитель кидає  виклики учням, розвиває бажання добиватися більшого, мотивує їх до самоосвіти, до самопізнання, до прояву ініціативи, надихає створювати, сприяє самореалізації та розвитку. Цьому сприяє застосування інтерактивних технологій навчання, особистісно орієнтовані технології, науково-дослідні методи, створення проблемних ситуацій, створення ситуації успіху методи самооцінки та взаємоперевірки, метод проектів, діалогічні методи, стимулювання висловлювання власних думок, прийоми інтерактивної взаємодії вчителя та учня.

Змінюються і підходи до оцінювання результатів навчання учнів. Оцінювання виступає як можливість відстеження прогресу учнів, діагностика їх потреб, можливість щоденного коректування процесу навчання. Моніторинг якості знань – оцінювання навиків вищого порядку: креативність, критичне мислення, пошук рішень, здатність до співпраці та взаємної відповідальності, здатність до застосування отриманої інформації тощо.

Значну роль у  впровадженні педагогіки партнерства відводиться освітньому середовищу – простору дитинства, який будується на засадах рівності, діалогізму, співрозвитку, прийняття. Освітнє середовище – це та модель, яка формує у дитини певну поведінку. Освітній процес за педагогікою партнерства не може бути однобоким, тобто лише навчальним, тут має застосуватись комплексний підхід до навчання і виховання, направлений на розвиток цілісної особистості – розбудити, включити до дії внутрішні сили та можливості дитини для досягнення її максимального й повного розвитку. Формування нового освітнього середовища – розвиваюче, мотивуюче і для учителя, і для учня, має новітнє інформаційно – комунікаційне оснащення, сприяє професійній активності педагога, підвищує ефективність його роботи, уможливлює індивідуальний підхід до навчання.

Отже, в основі партнерства вчителя та учня лежить спілкування, взаємодія та співпраця, спільні цілі та прагнення. Учителі та учні є добровільними й зацікавленими спільниками, рівноправними учасниками освітнього процесу і відповідають за його результат. Це партнерство засноване на повазі, довірі, рівності, відповідальності, добровільності учасників. Концепція Нової української школи сприяє розкриттю та розвитку здібностей і можливостей дитини на основі педагогіки, що ґрунтується на партнерстві між учнем і вчителем.

Література

1. Концепція « Нова школа: простір освітніх можливостей» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: mon.gov.ua.- Назва з екрану.
2. Підласий І. П. Продуктивний педагог. Настільна книга вчителя. / І. П. Підласий. – Х. : Вид. група «Основа», 2010. – 3
3. Довіра до освіти починається з педагогіки партнерства, відкритості шкіл, поваги до кожної людини – заступник Міністра Павло Хобзей Режим доступу: https://mon.gov.ua/ua/news/usi-novivni-novini-2017-12-02-dovira-doosviti-pochinaetsya-z-pedagogiki-partnerstva-vidkritosti-shkil-povagi-do-kozhnoy
4. Якими можуть бути українські вчителі майбутнього: досвід переможців «Global teacher Prize». Режим доступу: http://lviv1256.com/news/yakymy-mozhut-buty-ukrajinski-vchytelimajbutnoho-dosvid-peremozhtsiv-global-teacher-