Останні події змусять кожного замислитися: чому так складається доля нашої країни, чому українцям, більшість із яких прагне у Європу,  часто важливіші не загальноєвропейські, загальнолюдські цінності – незалежність, мова, єдність нації – а власні амбіції та статки. Тотальне бомбардування мізків інформагенціями, соціальними мережами, телевізійними каналами спричиняє хаос у головах і дорослих, і дітей.  Вкотре переконуєшся, що без виховання з дитячих років критичного мислення, яке  базувалося б на принципах педагогіки партнерства, ми не матимемо покоління, здатного аналізувати,  робити  об’єктивні висновки; покоління, яке вміє слухати і чути; покоління, яке спроможне вести конструктивний діалог, толерантну дискусію…Тому, якщо ми проаналізуємо хоча б один день учня у будь-якій із українських  шкіл, то глибоко задумуєшся, чи доцільними та правильними є усі наші методики навчання та виховання. На жаль, діагностування школярів  демонструє невтішні результати. У той час, коли класний керівник твердо впевнений у тому, що саме він точно знає, що потрібно його вихованцям, свято вірить, що планує і проводить дуже цікаві заходи, школярі вважають зовсім інакше. Будемо відвертими: найчастіше форма проведення класної години – бесіда. А діти хочуть походи та екскурсії, дискотеку або розважальну програму (за результатами анкетування «Класний керівник очима дітей»).  Часто учитель вважає, що він апріорі найкраще орієнтується у всьому, бо ж старший, досвідченіший, розумніший. А школярі хочуть бачити поряд із собою друга, порадника, партнера, з яким можна і посперечатися, бо, як відомо, саме так народжується істина…

Діти повинні мати право вибору, саме у цьому, як вважає американський психотерапевт К.Роджерс, і є свобода. Дати їм таке право може і зобов’язаний учитель. Не страх і покора, безумовне виконання рішень учителя, а взаємоповага та довіра – ось фундамент стосунків педагога та учня. Саме так давно працюють європейські школи, саме так намагаємося працювати та ми.

Сконструювати урок чи виховний захід, враховуючи інтереси дитини, — завдання кожного вчителя. Проте чи всім воно під силу? Чи кожен учитель впевнено скаже, що на його уроці чи класній годині усім учням було цікаво? На жаль, за деякими педагогами тягнеться «шлейф» давно забутих, здавалося б, методів виховання: безапеляційний менторський тон, суворий погляд, іноді навіть крик. З такими «горе-вчителями» школа мусить попрощатися. Як можна виховати людину, принижуючи її гідність?

Тому кожен класний керівник, плануючи роботу зі своїм класом, повинен перш за все поцікавитися, що хочуть його вихованці, чим захоплюються, як живуть. Кожен школяр – особистість, і саме цей постулат ні на хвилину нам не можна забувати. Кожен виховний захід має бути результативним: ми мусимо чітко прогнозувати, на що спрямовуємо усі зусилля, що хочемо отримати.

Класний керівник повинен навчити  своїх вихованців співіснувати з іншими людьми, допомагати один одному, мусить розкрити здібності та таланти дітей, розвивати їх. Уважно придивляймося до дитини: який настрій у неї сьогодні, що тривожить?  Дуже корисно подивитися на себе збоку, проаналізувати свою поведінку та вчинки. Усміхнений учитель, який вислухає, зрозуміє, порадить, допоможе – ось на кого чекає учень.

«Я хочу порадитися з вами..», «Допоможіть мені..», «Як ви вважаєте..» – такий метод спілкування налаштовує дітей на партнерські стосунки, спонукає до співпраці.

Слід завжди бути оптимістом, вірити в успіх розпочатої справи і вселяти цю віру в дітей («У тебе обов’язково все буде добре», «Я навіть не сумніваюся в успішному результаті»). Досвідчений педагог підкреслить винятковість кожного учня: («Тільки ти й міг би….», «Ні до кого, крім тебе, я не можу звернутися з цим проханням…»). І обов’язкова похвала, хоча б за дрібницю.

Радянська система виховання у лацюжку «жовтенята-піонери- комсомольці-комуністи» побудувала неперевершену ідеологічну «споруду»: віра у справедливе суспільство та щасливе комуністичне майбутнє формувалася ще  з дитинства. Що ми маємо у сучасній школі? Часто суперечливі факти історії (колишньої та теперішньої) та різні точки зору на перспективу розвитку нашої держави. «Війни виграють не генерали, війни виграють шкільні вчителі та парафіяльні священики», – писав перший канцлер Німеччини Отто фон Бісмарк.

Тому саме учитель відіграє ключову роль у формуванні громадянської компетентності учня, його соціалізації у суспільстві. . Переконання учителя, його активна життєва позиція, ерудиція, уміння аргументовано відстоювати свою точку зору,  тримати руку на пульсі усіх подій, знати міжнародні обставини, оперувати фактами – ось перелік найважливіших, на мою думку, складових, притаманних сучасному вчителю. І, звичайно, виховання власним прикладом. Бо коли слова розбігаються зі справами, усе виховання зводиться нанівець.

Під час підготовки класних годин та позакласних заходів обов’язково враховуємо особливість сучасного покоління Z: нетерплячість, зосередження на короткострокових цілях, залежність від Інтернету, фрагментарність образного мислення, сучасні діти  цінують чесність, гіперактивні. Для таких учнів бесіди, лекції уже не цікаві. Вони потребують яскравого візуального матеріалу та «зворотного зв’язку»: точних завдань та строків їх реалізації. Слід подавати матеріал в оптимістичному тоні. Позитивізм мислення сприяє розумовій активності дітей. Класний керівник повинен навчитися використовувати ефективно час. Представники покоління Z не здатні утримувати увагу на будь-чому понад 15-20 хв.  Тому ділимо класну годину на певні інтервали, протягом яких в учнів буде змінюватися вид діяльності. Не перевантажуємо інформацією, залучаємо учнів до довгострокових проектів, які допоможуть культивувати терпіння й наполегливість.

Покоління Z відгороджується від усього, що викликає дискомфорт. Якщо їм цікаво і вони самі цього хочуть, тоді  готові працювати. Як тільки з’являється «треба» – активність знижується. Тому матеріал  потрібно подавати нестандартно, з елементами гри та в комфортних умовах. Комфортні, стильні та модернізовані класи спонукають сучасних дітей бігти на заняття. Якщо немає можливості провести захід у такому кабінеті (у нас їх обмаль), використовуємо  оригінальні роздруківки та нестандартне оформлення.

Належність до групи в соцмережах для сучасних дітей надзвичайно важлива. Тому класний керівник може забезпечити зворотний зв’язок. Варто завести в соцмережі групу для класу, яку будуть вести діти, а не дорослі.

Учні полюбляють вести блоги, які для них стали публічними особистими щоденниками. Тому можна запропонувати їм  зняти відео. Наші учні, наприклад, брали участь у проекті «Історія моєї громади»: зняли фільм про історію рідного селища. І результат гарний, і процес підготовки надзвичайно захоплюючий.

Як і в багатьох школах, у нас проводяться виховні заходи: класні години, дискусії, конференції тощо. Головне – щоб це не було формально. Наші старшокласники створили громадську організацію «Мирна ініціатива», відвідують сесії селищної ради, беруть активну участь у житті громади. Ось яскравий приклад соціальної адаптації школярів. Звичайно, поряд з учнями – вчитель. Усі шкільні справи: свята та концерти, конкурси і розваги, спортивні змагання та військові ігри, трудові операції, походи та екскурсії – учні організовують та проводять разом з учителями.

Сучасному вчителю слід постійно підвищувати власну інформаційну грамотність і використовувати сучасні гаджети в роботі з учнями. Ми також повинні спілкуватися з батьками учнів із метою їх інформування щодо особливостей сучасних дітей, знаходження спільних способів їх виховання й розвитку.

У трикутнику партнерства учні – учителі – батьки сім’я є надзвичайно важливою ланкою. «Без виховання дітей, без активної участі батька і матері в житті школи, без постійного духовного спілкування і взаємного духовного збагачення дорослих і дітей неможлива сама сім’я як первинний осередок суспільства, неможлива школа як найважливіший навчально-виховний заклад і неможливий прогрес суспільства», – писав В.Сухомлинський.   Якщо батьки мають свій погляд на певну проблему, і цей погляд кардинально відрізняється від точки зору учителя, перевага найчастіше буде на боці батьків. Тому в першу чергу слід тісно співпрацювати з батьками. Батьківський комітет у школі – ініціатор усіх справ. Батьки – постійні учасники усіх виховних заходів (фото 2). Вони проводять майстер-класи для учнів: різьблення по дереву, вишивки, надання першої медичної допомоги, кулінарії тощо. Разом із батьками класні керівники організовують для дітей цікаві екскурсії.

Ми намагаємося створити у школі таку атмосферу, щоб батьки вільно і відкрито могли висловити свою думку з будь-якого питання. Систематично організовуємо сімейні виставки робіт наших талановитих батьків – картини, вишивки, різьблення (фото 3). Не секрет, що у невеликому селищі зазвичай батькам відомо про учителя іноді навіть більше, ніж він очікує. Тому авторитет здобувається роками і вартує дорого. І вчитель має налагодити такі стосунки з батьками, які ґрунтуються на взаємоповазі та довір’ї. Є, на жаль, і такі родини, де діти часто самі по собі, де батьки не особливо переймаються дитячими проблемами, а іноді і самі їх створюють. Такі сім’ї – під постійним наглядом та особливим контролем класного керівника, соціального педагога та психолога, адміністрації школи.

Оскільки наш навчальний заклад є опорним, саме тут проводимо засідання школи лідерів, семінари класних керівників. Такі заходи проходять зазвичай у формі тренінгів, що дають можливість неформального спілкування та досить результативні. Так цікаво пройшов тренінг для лідерів учнівського самоврядування «Ми – громадяни України», на завершення якого діти за власної ініціативи виконали Державний Гімн. Під час тренінгу учні виготовляли за допомогою техніки скрапбукінг проекти «Україна – моя держава». На семінарі  «Педагогіка партнерства – стратегія успішної освіти» класні керівники шкіл округу поділилися досвідом роботи, визначили шляхи подальшої співпраці, розглянули арт-педагогічні техніки, провели тренінг «Галактика класу» та «Стоп-булінг!». Такі зустрічі вкрай необхідні, вони дають можливість творчого зростання, аналізу та синтезу педагогічних ідей.

«Якщо ви ставитеся до дитини як до ідеальної особистості, ви підносите її на ту висоту, на якій ви хотіли б її побачити», – зауважував І.Гете. Сформувати таке ставлення до дитини непросто. Проте якщо вчитель не любить дітей, не «віддає їм своє серце», йому варто подумати про зміну професії.

Література

1. Амонашвілі Ш.О. Істина школи / Пер. з російської – Подільський культурно-прсвітницький Центр ім.Реріха, 2007. – 74 с.
2. Ващенко Г. Виховний ідеал: підручник для педагогів, виховників, молоді і батьків.3-тє вид. / Г. Ващенко. – Полтава: Полтавський вісник, – 191с.
3. Дем’янюк Т. Методика виховання в сучасній школі. – К., 2000.
4. Мірошникова А. Головні риси сучасних школярів та як їх спрямувати в корисне русло [Електронний ресурс] / Аліна Мірошникова. – Режим доступу : https://osvitoria.media/opinions/yak-vchytelyam-porozumitysya-z-tsyfrovym-pokolinnyam-ditej-porady-psyhologa/
5. Сапа А.В. Поколение Z – поколение эпохи ФГОС / А. В. Сапа // Инновационные проекты и программы в образовании. – 2014. – №2. – С. 24–30.
6. Сорочинська Владислава Вікторівна Презентація на тему “Педагогіка партнерства як етична складова та основа формування інноваційного освітнього простору Нової української школи” https://vseosvita.ua/library/pedagogika-partnerstva-8759.html
7. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка / В.О. Сухомлинський. – К., 1978.
8. Холоднова Л. Співробітництво класного керівника і батьків. // Виховання школярів, № 4, 1996.