Хочу поділитися деякими «польовими дослідженнями», які, маю сподівання, будуть вам цікаві Я член обласної творчої групи, яка вивчає впровадження принципів партнерства в освітній процес. Вибрала важливий напрямок досліджень партнерства:  школа-батьки. Чому мої доробки варті уваги? Тому, що саме в цьому напрямку я маю багато пріоритетів. Я працюю в школі, яку закінчила сама. Тому знаю не лише дітей і батьків, а і їхніх бабусь, дідусів, тіток, дядьків, сусідів тощо.У світлі концепції «Нова українська школа», що «передбачає перехід до педагогіки партнерства між учнем, вчителем і батьками» [2] ми спрямували діяльність нашого опорного освітнього закладу. З чого ж почати? Я, як інженер  за першою професією і педагог за другою, знаю: якщо механізм дає збій, потрібна діагностика. Тому і розпочала дану роботу з діагностики. Хотілося не просто зрозуміти суть проблеми, а розробити спільно з колективом алгоритм, який би давав можливість успішно реалізувати ідеї педагогіки партнерства в роботі з батьками.

У співробітництві з батьками основним постулатом розвитку стосунків є перенесення  їх у горизонтальну площину, вчителі і батьки мають одну мету — виховати успішного, адаптованого до життя громадянина. І це, мабуть, основний принцип, за яким мають бути вибудувані стосунки батьки-школа.  Та як цього досягти і чому педагоги зустрічають з боку батьків не тільки непорозуміння, а часто і агресію?

Сьогодні точиться багато розмов про те, чим є школа для дітей. І мало хто задумується, чим є школа для сучасних батьків. Чому стільки негативу саме від батьків ми спостерігаємо з екранів телевізорів та інтернет-ресурсів. Можливо, причина захована значно глибше, аніж невдоволення якістю освіти.

Як показали проведені науковцями дослідження на тваринах, події, що мали місце в житті попередніх поколінь, можуть накладати відбиток на поведінку нащадків, передаючись за допомогою свого роду генетичної пам’яті.

Експерименти продемонстрували, що стресові події в житті, судячи з усього, змінюють активність генів шляхом хімічної модифікації ДНК в спермі, і це вносить зміни в роботу мозку і поведінку наступних поколінь.

В опублікованій в Nature Neuroscience доповіді Брайана Діас і Керрі Ресслер з Медичного центру Університету Еморі в Атланті йдеться про те, що миші, привчені боятися певного запаху, передають цей страх своїм дітям і онукам.

Для чистоти експерименту вчені виключили будь-який контакт “наляканих” мишей з їх потомством. Проте їхні діти та “онуки” з тих,  хто ніколи не зустрічав своїх батьків, мали підвищену чутливість до запаху ацетофенону і намагалися сховатися від нього, хоча їх самих ніхто ніколи не лякав.

Дослідники також виявили зміни в структурі мозку “наляканих” самців. “Життєвий досвід батька, навіть до зачаття, значно впливає на структуру і функцію нервової системи наступних поколінь”, – резюмують у своїй доповіді вчені. Результати дослідження підтверджують теорію “епігенетичного успадкування”, згідно з якою навколишнє середовище може впливати на структуру генів, і ці зміни в свою чергу передаються наступним поколінням.

А тепер пригадаймо навчання в «найкращій у світі» радянській школі. Вчитель — цар і бог, піддавати сумнівам твердження вчителя вважалося не лише не етичним, а навіть крамольним. Діти перебували в школі у стані постійного стресу. Причому цей стрес був не лише через невивчене домашнє завдання чи конфлікт з однолітками. Стрес був через страх сказати щось не те і не там, бо  майже в кожній  родині були репресовані або родичі, або сусіди, або знайомі.  І ось із цією пам’яттю народжується нове покоління, яке приходить у школу, де ключова особа знову вчитель. Твердження вчителя не піддаються сумніву, власна думка не має права на існування. Страх перед тим, що про твою погану поведінку чи погане навчання батьки не просто  дізнаються , а про це повідомлять на підприємство, де працюють батьки, і після їхнього розгляду на профкомах і парткомах, вдома своє отримає дитина.

Так ось із таким спадком прийшли учні до першого класу в 90-х роках, сіли за парти, за якими навчалися ще їхні батьки, а подекуди та діди, побачили ключову фігуру – вчителя і відчули отой незрозумілий страх, підкріплений суворим поглядом педагога. І на тлі беззаконня, що творилося в державі, виріс новий тип батьків, на кшталт кролика, загнаного в кут, що несамовито пручається.  Діти таких батьків сьогодні прийшли в школу. Вони дуже хотіли бунтувати проти ладу, який існував у навчальному закладі, але не були спроможні протистояти системі, що склалася в школі, тому що батьки підтримували цю систему. І сьогодні, коли вони виросли та стали батьками, всі свої нереалізовані перемоги над страхом виливають на сучасних учителів.

Тому перше, з чого я розпочала свою роботу, — це розподілила батьків за віком і спробувала відшукати систему в поведінці різних вікових категорій.

При допомозі  класних керівників розділила  наш батьківський колектив за віком і отримали такі результати: батьки 20-30 років – 19%;  30-40 років- 46% ;   40+ років -35%. Усім віковим категоріям були поставлені однакові запитання, і ось що ми отримали. На запитання «Ваше ставлення до сучасного освітнього процесу» отримали наступні відповіді: все влаштовує – 20-30 років – 45%; 30-40-років -24%; 40+років -37%; потрібно деякі зміни – 20-30 років – 52%; 30-40 років -71%; 40+років -45%; потрібно все кардинально міняти -20-30 років -3%; 30-40-років -5%; 40+років -15%. На запитання «Чи знайомі ви з концепцією «Нова українська школа»» отримали наступні відповіді: так, звичайно – 20-30 років -0%; 30-40-років -0% ;  40+років – 0%; щось чув -20-30 років- 97%; 30-40-років -100% ;  40+років- 65%; ні, не знайомий – 20-30 років -3%; 30-40-років- 0% ; 40+років -0%; (за 100% взята одна вікова категорія)

Як бачимо, в загальному показники не дуже різняться — так би мовити, в межах «допустимої похибки».

Отож Наталі Шварц у своїй книзі «Учительські хроніки: встояти перед вимогами учнів і батьків, адміністрації та суспільства» [3] пропонує поділ батьків на 5 груп : 1)надто активні батьки; 2) батьки, яких немає; 3) вимогливі батьки; 4) вороже налаштовані батьки; 5) батьки, які не хочуть вас чути. Вона надає також рекомендації розв’язання проблем, які можуть виникати. Даний поділ мене зацікавив, але не задовольнив, тому що дійсно гарні поради для вчителів, але ситуативні, як на мене.

Тому, врахувавши поради Наталі Шварц та систематизувавши свій досвід роботи з батьками, я чітко виділила чотири групи: І. Батьки – партнери. ІІ. Батьки –агресори. ІІІ. Батьки – інфантильні. ІV. Батьки – циклічні.

При аналізі різних типів батьків тут мені й допомогли мої знання про родоводи.

1. Батьки-партнери: 1-ий тип – зазвичай добре навчалися в школі, вихідці з благополучних родин, в яких батьки мали високий соціальний статус у селищі. Батьки цікавилися їхнім навчанням, проте зазвичай вони мали досить свободи у своїх вчинках і, розуміючи відповідальність, яку на них покладала ця свобода, не переходили межу. Таку ж свободу надають дітям, проте завжди підтримають вчителя, якщо останній має рацію; 2-ий тип — погано навчалися в школі, із покоління в покоління заслуговують свій авторитет важкою працею, їх родини поважають у селищі. Вважають своїм обов’язком допомагати вчителю, а обов’язком дітей – дослухатися до вчителя.
2. Батьки-агресори: 1-ий тип – добре навчалися в школі, але не мали авторитету серед однолітків і отримували мало уваги від вчителів; вважали себе недооціненими і звинувачували в цьому батьків і вчителів. Це зазвичай вихідці з родин, що дали другий тип батьків-партнерів; 2-ий  тип – погано навчалися в школі, але вважають , що вони і «так розумніші за всіх», і діти ходять в школу не за знаннями,  а «бо так потрібно». Тому кожне звернення до них викликає агресію.
3. Батьки-інфантильні – це тип батьків, які з усім погоджуються, але нічого не роблять. Якщо є проблема з дитиною, вони це визнають і чекають, що саме все вирішиться; якщо потрібно зробити щось суспільно корисне, погоджуються; але нічого не роблять. Такі батьки виростають з дітей, які гарно вчилися в школі, але не були задіяні ні в якій позакласній роботі, були безініціативні. Тому у них не складається із кар’єрою і вони схильні вважати, що нічого змінити не можуть, до них  несправедливе життя.
4. Батьки-циклічні – це батьки, які періодично згадують, що в них є діти. В основному це батьки сімей зі складними життєвими обставинами, які зловживають алкоголем. Такі батьки виросли в таких же сім’ях. Вони завжди перекладають свої провини на когось іншого, в основному — на школу, скаржаться в усі інстанції.

Після того, як було  зроблено  для себе  розподіл батьків на  категорії, то виникло питання: як контактувати з даними батьками? Відчуття, що на щось цей поділ схожий, не покидало мене. І як постріл в голові –  «це ж бостонська матриця»!

Свого часу бостонська консалтингова група створила інструмент для стратегічного аналізу і планування в маркетингу. Матриця БКГ – один із найбільш відомих методів класифікації напрямків діяльності компанії (виробництва продуктів, надання послуг тощо) за критерієм потенційної прибутковості. Тобто, це простий рейтинг продуктів фірми за критерієм прибутковості. Така класифікація та поділ діяльності компанії на групи допомагає визначити адекватну стратегію та фінансування заради досягнення лідерських позицій чи прибутковості напрямку (продукту, послуги). Брюс Хендерсон, який керував цією групою і власне створив цю матрицю, був, очевидно, людиною з гумором і тому розділив гравців на ринку на чотири наступні групи: Зірки, Темні конячки, Дійні корови та Кульгаві качки. І розставивши їх в матрицю, виробив стратегію роботи та аналізу ринку.

Отож мені лише зосталося правильно розставити групи батьків по комірках, щоб виробити стратегію партнерської роботи.

Так-от, Зірки – це, звичайно, батьки-партнери, але при неправильному використанні їх потенціалу можуть перейти у групу батьків-інфантильних. Темні конячки — це батьки-агресори, тому що їх найлегше перетворити на Зірок, але при неправильному підході можна отримати Кульгаву качку. Біда Дійних корів(батьки-інфантильні), що вони практично ніколи не перетворюються на Зірок, але стають Кульгавими качками. Кульгаві качки(батьки –циклічні), як не гірко про це говорити, —  це  найбільш проблемна категорія.

Маючи таке унаочнення, ми легко можемо спланувати роботу з батьками та відпрацювати стратегію поведінки вчителя та адміністрації. Ви можете мене запитати, до чого тут всі мої розмови про знання родин батьків і те, які вони були в школі. Відповідь одна: ми самі собі вирощуємо батьків і у великій мірі залежить від вчителя, які батьки приведуть нам дітей у школу, яке буде наступне покоління батьків.

І на питання «Які спогади у вас про школу?» попросили відповісти наших учнів одинадцятих класів та батьків. Питання «Які спогади у вас про школу»: «все було чудово»- діти-45%, батьки-63%; «вже не пам’ятаю» –  діти-0%; батьки- 11%; «я вів би себе по-іншому» –  діти 35%, батьки -5%; «добре, якби не було деяких вчителів» –  діти -20%, батьки -21%. Як бачимо, пройшло покоління і майже нічого не змінилося. Напрошується висновок, що зміни, які відбуваються в освіті, необхідні, і в першу чергу повинні змінити свій підхід до освітнього процесу ми – вчителі!

Хочу вам продемонструвати результати роботи уже працюючої у школі творчої групи батьків, як за рік змінилися знання, настрої наших батьків. На запитання «Ваше ставлення до сучасного освітнього процесу» отримали наступні відповіді: все влаштовує– 20-30 років -70%; 30-40-років- 41% ; 40+років -40%; потрібні деякі зміни – 20-30 років -30%; 30-40-років- 68% ; 40+років -55%; потрібно все кардинально міняти 20-30 років- 0%; 30-40-років- 1% ; 40+років -1%. На запитання «Чи знайомі ви з концепцією «Нова українська школа»» отримали наступні відповіді: так, звичайно – 20-30 років- 36%;  30-40-років -39% ; 40+років- 37%; щось чув 20-30 років- 63%; 30-40-років- 61% ; 40+років -33%; ні не знайомий– 20-30 років -1%; 30-40-років -0% ; 40+років -30%; (за 100% взята одна вікова категорія). Як ви бачите, спостерігається зменшення батьків із радикальними поглядами і збільшується відсоток батьків, які цікавляться процесом реформування освіти.

Що ще хочеться сказати: останнім часом склалося таке враження, що вчителі вважають, що батьки єдиним фронтом стали на бій із ними. Насправді це не так, просто треба не стояти на п’єдесталі, а  виконувати свою функцію  без фанатизму, без перегинів, а добросовісно, творчо і якісно. І пам’ятати, що педагогіка співпраці – напрям педагогічного мислення і практичної діяльності, спрямований на демократизацію і гуманізацію педагогічного процесу [4, с. 429].