В умовах реформування освіти в Україні актуалізується  переосмислення концептуальних положень філософії освіти, наповнення  сучасної парадигми новими прикладними сенсами. Серед базових положень слід зазначити необхідність переходу від авторитарної педагогіки – до педагогіки партнерства, яка  має реалізовуватися на засадах толерантності, орієнтації особистості на свободу вибору та відповідальність, прийняття себе та безумовну повагу до іншого, конгруентність та асертивну поведінку. Вважаємо, що існує велика ймовірність гальмування процесів реформування в освіті за рахунок  абсолютизації загальних теоретичних положень, без усвідомлення кожним суб’єктом освітньої взаємодії сутності завдань на шляху реалізації Концепції «Нова українська школа».Основною метою повної загальної середньої освіти є всебічний розвиток і ефективна соціалізація особистості, що усвідомлює себе громадянином України, здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, трудової діяльності та громадянської активності. Таким чином, особистість, захист її прав, створення умов для її щасливого, безпечного, гідного життя, умов, сприятливих для розвитку її талантів, інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей, формування цінностей і необхідних для успішної самореалізації компетентностей – це пріорітети суспільства, передумова забезпечення сталого розвитку України та її європейського вибору.

Саме у контексті педагогіки партнерства розглянемо необхідність виховання і розвитку здатності особистості до асертивної поведінки. Асертивність особистості розкривається у відношенні до людей, до самого себе, у контексті особливостей взаємостосунків між людьми, вмінні контролювати та регулювати свою поведінку, доводити, грамотно аргументувати свою позицію, і проявляється у вмінні моделювати  поведінку співрозмовника, домагатися реалізації комунікативної інтенції за допомогою вербальних і невербальних засобів та технологій, тобто продуктивно виходити із конфліктної ситуації. Тому, закономірно, що одним із векторів роботи, спрямованих на соціальну адаптацію дитини, має бути розвиток соціальних навичок, зокрема асертивності [2]. Здатність до асертивності передбачає здатність до рефлексії, емоційної стійкості, самостійності в прийнятті рішень і вчинків тощо. Завдяки   розвитку навичок асертивної поведінки накопичується позитивний досвід долати життєві проблеми, приймати відповідальні рішення та здійснювати вмотивовані вчинки в реальних життєвих ситуаціях. У розвитку цілісної, стійкої до агресивних і маніпулятивних впливів особистості соціально-педагогічний аспект асертивності базується на взаємному визнанні прав. Якісна взаємодія педагога як носія асертивності та учня як суб’єкта  освітнього процесу визначається роллю педагога, який сприяє виділенню асертивного потенціалу  дитини [3]. Психологи  виділяють найбільш важливі й прийнятні умови особистісно-орієнтованої виховної системи, які будуть орієнтовані на успішний розвиток асертивної поведінки учнів: створення середовища, яке стимулює асертивну поведінку; спрямованість освітньої діяльності на створення духовного й предметного простору, необхідного для саморозвитку, самореалізації й самовизначення. Педагогічне забезпечення стимулювання асертивності у процесі спілкування й взаємодії учнів реалізується у наступних напрямках:

• формування таких особистісних взаємин і створення такого психологічного клімату, які сприяли б вільному прояву ініціативи;
• розвиток міжособистісних взаємин на основі адекватного взаєморозуміння і взаємоповаги;
• спрямованість освітнього процесу на особистісно-орієнтований підхід;
• вільний розвиток особистості, сприяння формуванню адекватного ставлення до себе, до миру, розвитку самосвідомості особистості, допомога в її самоствердженні;
• надання дитині можливості самостійного вибору із пропонованих варіантів, підстав для міркування. Можливість вибору – це вже підґрунтя не для нав’язаного, а для самостійного прийняття рішень [4].

Асертивність, як якість зрілої особистості, характеризує здатність людини змінювати свою поведінку в спільній діяльності, спілкуванні і пізнанні в позитивному напрямку і виражається у відчутті внутрішньої сили, вмінні особистісного самовираження, емоційної стабільності, відповідальності за свою поведінку і за виконання прийнятих рішень, позитивному ставленні до себе і інших. Асертивність сприяє досягненню поставлених цілей, не завдаючи шкоди іншим; тісно пов’язана з емоційною компетентністю. Тільки усвідомлюючи свої емоції та вміючи ними керувати, людина може зберігати емоційний стиль, що і є неодмінною умовою асертивності. Довіра до себе вважається умовою існування особистості як суверенного суб’єкта активності, здатного до самостійного вибору цілей та їх досягнення. Людина прагне відповідати не тільки собі, а й світу, тому довіра до себе існує в єдності з довірою до світу [3]. Таким чином, асертивна поведінка проявляється в умінні:

• вислухати співрозмовника і зрозуміти його почуття і потреби;
• оголосити про свої наміри і сприяти їх реалізації;
• сприймати критику і гідно, аргументовано на неї реагувати;
• відкидати судження співрозмовника, якщо вони неприйнятні, але, не переходячи на оцінку його особистості.

Підлітковий та юнацький  вік сприяє формуванню асертивності в силу своєї сенситивності (є найсприятливішим для завершення формування як психофізичних, так і особистісних якостей). Асертивність як риса особистості допомагає молодій людині зайняти певну ціннісну позицію стосовно самої себе, інших і, виходячи з цієї позиції, досягти своїх цілей, – будувати життєву стратегію [5]. Отже, зміст поняття «асертивність» розкривається через такі особистісні риси, як: конструктивність, цілеспрямованість, впевненість в собі, відповідальність, рішучість, самостійність, незалежність, самоефективність, суб’єктність, наполегливість, ініціативність, вимогливість, здатність до емпатії, рефлексії та ін. Слід зазначити, що асертивна поведінка розвивається на підставі самоаналізу, виражається у потребі у самопізнанні, здатності до самоспостереження, здатності до самообмірковування, аналізу своїх дій та вчинків, здатності контролювати себе, свої думки. Формування асертивності передбачає знання власних прав та обов’язків, адекватне оцінювання себе й оточуючих, розуміння власних цілей та намірів, спроможність приймати компромісні рішення. Асертивність розвивається саме в соціумі, у контакті з оточенням, іншими людьми. Таким чином, «асертивна поведінка» передбачає такий спосіб дій, при якому людина здатна активно і послідовно відстоювати свої інтереси, відкрито заявляти про свої плани і наміри, поважаючи при цьому інтереси партнерів по взаємодії. Асертивна поведінка детермінується особистісними рисами, вплив яких визначається системою мотивації і ціннісними орієнтаціями особистості.

Асертивнiсть є необхідною умовою iснування особистостi як суб’єкта активностi, здатного до самостiйного вибору напрямку фахового розвитку, життєвих цiлей. Здатнiсть до асертивної поведiнки особистостi розвивається на пiдставi самоаналiзу, виражається у: потребi в самопізнаннi; аналiзi цiлей, що ставить перед собою людина; прагненнi зайняти бажане мiсце; потребi в самоаналiзі щодо власного вибору, який здiйснюється на основi тих чи iнших особистiсних домагань; потребi в самооцiнцi того, як оцiнюють її iншi люди; здатностi до самоспостереження, самопiзнання власних якостей, вчинкiв, дiй i можливих суб’єктивних труднощiв на шляху їх здiйснення; здатностi до обмiрковування, аналiзу своїх дiй та вчинкiв, правильного розумiння себе, своїх нахилiв i здiбностей, рис характеру; аналiзi правильно розроблених реальних цiлей, планiв дiяльностi (при врахуваннi думок iнших людей); здатностi контролювати себе, свої думки, вчинки, дiї, усвiдомлюючи, що вiд цього залежить успiх у поведiнцi та дiяльностi (прислуховуватись до оцiнки результатiв власної діяльностi iншими людьми), здатностi будувати свої життєвi цiлi на основi власних особливостей, властивостей, можливостей; почуттi власної гiдностi, поваги до себе, вiри в себе.

Науковi концепцiї та підходи щодо вивчення проблем асертивностi.

Наукова концепцiя асертивностi була запропонована американським психологом А. Солтером і увiбрала в себе положення гуманiстичної психологiї (зокрема, протиставлення самореалiзації i механічного манiпулювання людьми), а також трансактного аналiзу.

Помiтний також перегук iдей А. Солтера з деякими принципами гештальт-терапiї (Я iсную не для того, щоб вiдповiдати вашим очiкуванням; ти iснуєш не для того, щоб вiдповiдати моїм очiкуванням…) [2 ].

Формування асертивностi як особистiсної особливостi передбачає процес усвідомлення особистістю того, наскiльки її поведiнка визначається власними уподобаннями, бажаннями та стимулами, а наскiльки – навіюваними ззовні установками.

Якщо розглядати стилi поведiнки у термiнах трансактного аналiзу, то – асертивна поведiнка – це вiдносини на рiвнi Дорослий — Дорослий, тобто асертивна людина сприймає i веде себе як дорослий плюс так само вiдноситься до об’єкту взаємодiї.

Згiдно однiєї з концепцiй, асертивнiсть полягає в спонтанностi поведiнки. На думку авторiв концепцiї, прояв спонтанностi звільняє людину вiд помилкових авторитетiв, ритуалiв та умовностей i надає можливiсть бути самим собою.

Дана концепцiя виникла як альтернатива агресивної i пасивної поведiнки, моделi яких властивi багатьом людям з порушеною самооцiнкою (Р.Алберті, М.Еммонс).

Дослідники Солтер, Лазарус розглядають асертивнiсть як адекватнiсть. Асертивнi вміння передбачають умiння поводитися конструктивно, не доставляючи своєю поведiнкою неприємностей колегам, умiння тактовно i ввiчливо наполягати на своєму, вмiння приймати i давати зворотний зв’язок, i разом з тим, умiння дiяти переконливо в контексті досягнення поставлених цiлей.

Нижче наведені так звані асертивні права, а також маніпулятивні упередження, які на думку авторів концепції асертивності, блокують ці права:

• Я маю право оцінювати власні поведінку, думки, емоції та відповідати за їх наслідки. (Маніпулятивне упередження: я не повинен безцеремонно оцінювати себе і свою поведінку. Оцінювати та обговорювати мою особистість повинен лише хтось навчений і авторитетний).
• Я маю право змінювати свої погляди та поведінку і не вибачатись. (Маніпулятивне упередження: я відповідаю за свою поведінку перед іншими людьми, маю пояснювати все, що роблю та вибачатись перед людьми за свої вчинки).
• Я маю право самостійно обдумати, чи відповідаю я взагалі або до певної міри за рішення проблем інших людей. (Маніпулятивне упередження: у мене більше зобов’язань по відношенню до деяких установ і людей, ніж до себе. Бажано пожертвувати моєю власною гідністю і пристосуватися).
• Я маю право змінити свою думку. (Маніпулятивне упередження: якщо я висловив якусь точку зору, я не можу її змінювати, тому що я мав би вибачитись або визнати, що я помилився, а це означатиме, що я не здатен вирішувати).
• Я маю право помилятись і відповідати за свої помилки. (Маніпулятивне упередження: я не повинен помилятись, адже, якщо я зроблю помилку, то буду відчувати себе винуватим).
• Я маю право сказати «Я не знаю». (Маніпулятивне упередження: бажано, щоб я зміг відповісти на будь-яке питання).
• Я маю право бути незалежним від доброзичливості інших і від їх гарного відношення до мене. (Маніпулятивне упередження: бажано, щоб усі люди мене любили, відносились до мене добре).
• Я маю право приймати нелогічні рішення. (Маніпулятивне упередження: бажано дотримуватись логіки, розуму та обґрунтовувати свої дії. Раціонально лише те, що логічно).
• Я маю право сказати «Я тебе не розумію». (Маніпулятивне упередження: я повинен бути уважним та чутливим по відношенню до потреб оточуючих, я повинен «читати їх думки» і якщо я не буду це робити, мене не будуть любити).
• Я маю право сказати: «Мене це не цікавить». (Маніпулятивне упередження: я маю уважно та емоційно до всього ставитись, в іншому випадку, я черствий та байдужий). Якщо виникає такий дисбаланс, як «мої права-чужі права», то поведінка стає пасивною (людина вважає, що у неї прав менше, ніж в оточуючих) або агресивною (у мене прав більше, ніж в оточуючих). Взагалі, такі маніпуляції з правами особистості є дещо агресивною тактикою, оскільки об’єкт маніпуляції може не використовувати частину прав у зв’язку із необізнаністю [4].

А.Солтер виділяє такі характеристики впевненої поведінки (проте як їх кількість, так і логічна послідовність недостатньо перевірені):

• емоційність мови: відкритий та спонтанний вияв у мовленні всіх почуттів;
• експресивність мовлення:ясний прояв почуттів у невербальній площині і відповідність між словами та невербальною поведінкою;
• використання займенника “Я”: як вираження того факту, що за людина стоїть за словами, відсутність спроб сховатися за невизначеними формулюваннями;
• прийняття похвали: як відмова від самознищення і недооцінки своїх сил і якостей;
• імпровізація як спонтанне вираження почуттів і потреб, повсякденних турбот, відмова від передбачливості та планування.

Д. Майерс сверджує, що “основною складовою асертивності є наявність самоповаги та поваги до інших людей. Люди, які недооцінюють себе, схильні недооцінювати інших”. Тобто, в асертивній поведінці має бути присутня впевненість та позитивна установка [3].

На думку М. Розенберга, впевненість в собі включає в себе виміри, що характеризують окремі компоненти або образ «Я»: наполегливість (стабільність чи змінюваність уявлення індивіда про себе і свої властивості), самоповага (прийняття себе як особистості, визнання своєї соціальної та людської цінності), впевненість в собі (відчуття можливості досягнути поставлених перед собою цілей), кристалізація (легкість або складність зміни уявлень про себе індивідом) [5]. Впевненість в собі розглядається як окремий компонент свідомості або вимір образу «Я».

Р. Фрічі визначає асертивну людину, як таку, яка відповідає за власну поведінку, демонструє повагу та самоповагу, позитивну, особистість, що вміє слухати, розуміти та намагається досягнути компромісу [5].

За В.Каппоні, Т. Новак, асертивність проявляється у спонтанності. Саме спонтанність звільняє людину від умовностей та ритуалів, дає можливість бути собою [3].

Проте в цьому розумінні асертивності криється велика проблема, оскільки через такий яскравий індивідуалізм людина може перестати зважати на норми, правила та почуття оточуючих і почати себе поводити виключно згідно зі своїми уявленнями. Деякі маніпулюють правами, або законами асертивності, але така позиція є невірною та взаємовиключає головний пункт асертивної поведінки – наявність поваги до інших.

Принципи асертивності – це певні емпіричні правила поведінки у суспільстві, спілкування з оточуючими. Причому спілкування спирається на гуманістичні начала. Асертивна поведінка дозволяє  висловлюватись однозначно і ясно та діяти впевнено, уникаючи маніпулювання, жорстокості та агресії.

Таким чином, можна виділити такі принципи асертивної поведінки:

• Прийняття на себе відповідальності за власну поведінку. Тобто, кожна людина є відповідальною за власну поведінку і не має права звинувачувати інших за їх реакцію на її поведінку.
• Демонстрація самоповаги та поваги до інших людей. Якщо ви не поважаєте себе, то ніхто не буде поважати вас.
• Ефективне спілкування. В ньому виділяють три наступні якості – чесність, відкритість і прямота в розмові, але не за рахунок емоційного стану іншої людини.
• Демонстрація впевненості та позитивної установки.
• Вміння уважно слухати та розуміти. Асертивність вимагає від людини вміння слухати інших та розуміти точку зору.
• Переговори та досягнення робочого компромісу.

Асертивна поведінка включає в себе п’ять стадій: опис поведінки (приклад: «В тому випадку, якщо ви…»), вираз власних почуттів («Я відчуваю…»), співпереживання («Я розумію, чому ви…»), пропозиція альтернативного рішення («Я порадив би подивитись інший варіант…»), інформація про наслідки («Якщо ви зробите (не зробите) саме так, я…») [3].

Основними складовими асертивності С. Стаут вважає здатність прийняти на себе відповідальність за свою поведінку та наявність поваги і самоповаги. Для вирішення проблемних ситуацій важливими є складові асертивності: вміння слухати, прагнення зрозуміти іншого, впевненість, позитивна установка. Як зазначає С. Стаут: «За своєю суттю асертивність – це філософія власної відповідальності, тобто ми відповідальні за власну поведінку і не маємо права винуватити інших людей за нашу реакцію на їхню поведінку» [4].

У сучасних довідкових психологiчних джерелах можна знайти такi визначення терміна “асертивнiсть”: «Асертивність – здатнiсть людини впевнено та з гiднiстю вiдстоювати свої права, не принижувати при цьому прав iнших». Асертивною називається вiдкрита поведiнка, яка не завдає шкоди iншим людям i не принижує їхню гiднiсть. Асертивнiсть – упевнений захист своїх iнтересiв чи свого погляду з урахуванням iнтересiв iнших людей.

Учених особливо цiкавить той аспект асертивностi, який пов’язаний iз здатнiстю долати конфлiкти та запобiгати їх появi. Тому проблема асертивної поведiнки дуже тiсно пов’язана з особистою вiдповiдальнiстю.

За класифiкацiєю дослiдницi М. Манойлової, асертивнiсть належить до мiжособистiсного аспекту структури емоцiйного iнтелекту, згiдно з її експериментальними даними, є однією з визначальних рис низького рівня конфлiктностi. Адже особистiсть з навичками асертивної поведiнки виявляє повагу та терпимiсть до позицiї iнших, а вiдтак запобiгає розвитку проблемної ситуацiї. З-помiж трьох основних складових емоцiйного iнтелекту (емпатiї, комунiкативної толерантностi, асертивностi), що допомагають оптимiзувати спiлкування, М. Манойлова наголошує на першочерговому значеннi саме асертивностi [5].

Асертивнiсть – це самоствердження через конструктивну дiяльнiсть, досягнення майстерності безконфлiктного спiлкування. Усi автори сходяться на тому, що асертивна поведінка є “золотою серединою” мiж агресивним i пасивним стилями поведiнки. Асертивна поведiнка спрямована на те, щоб реалізація власних iнтересiв була умовою реалiзацiї iнтересiв суб’єктiв взаємодiї. Асертивна поведiнка запобiгає виникненню конфлiктiв, а в конфлiктнiй ситуацiї допомагає знайти конструктивне вирiшення. При цьому, як зауважує Є. Андрiєнко, найбiльша ефективнiсть досягається при взаємодiї однiєї асертивної людини з iншою такою самою людиною [1].

Література

1. Алберти, Р. Самоутверждающее поведение. Распрямись! Выскажись! Возрази! / Р. Алберти, М. Эммонс ; пер. с англ. М. В. Горшкова. – СПб. : «Академический проект», 1998. – 190 с. с.17
2. Андреева Г. М. Социальная психология: учебник для высших учебных заведений. М.: Аспект Пресс, 1997. 376 с.
3. Басенко В.П., Жуков Б.М. , Романов А.А. Организационное поведение: современные аспекты трудовых отношений. Учебное пособие.  Издательство “Академия Естествознания”, М.: 2012. — 384 с.
4. Басова А. Г. Формирование эмпатии [Текст] / А. Г. Басова // Молодой ученый. — 2013. — №5. — С. 631-633.
5. Берн Э. Трансактный анализ и психотерапия. СПб., 1992.- 224с.
6. Беспалов Ю. Ассертивность – качество Лидера, или, как быть твердым в целях, но гибким в средствах [Электронный ресурс] [Режим доступа]: http://nlp.by/about-nlp/nlp-styi-i-publikacii/215-assertive-kacestvo-lidera.