Одним із пріоритетних завдань реформування сфери загальної середньої освіти в Україні є реалізація принципів педагогіки партнерства в освітній процес. Актуальність такого досвіду зумовлена потребами сьогодення – посиленням  партнерських відносин  в сучасній українській школі та створенням умов для розвитку творчої особистості учня. Партнерство в контексті Нової української школи включає систему прийомів і методів навчання і виховання на основі гуманізму і творчого підходу до розвитку учня в сучасній школі. Новий закон «Про освіту» спрямований на повне реформування в галузі загальної середньої освіти. Реалізація документа ґрунтується на засадах педагогіки партнерства. Тому важливо теоретично обґрунтувати здійснення шляхів реалізації принципів проблеми педагогіки партнерства у практичну діяльність навчальних закладів в умовах впровадження  Концепції «Нова українська школа».

Отже, є необхідність, щоб Нова українська школа працювала на основі педагогіки партнерства.

Як напрям педагогіки – педагогіка партнерства вивчалася багатьма вченими. Широко відомий досвід та рекомендації вчених: В. Сухомлинського, С. Лисенкової, В. Шаталова, М. Щетинина, І. Волкова, Ш. Амонашвили, І.Підласого, І. Іванова, А. Макаренка та інших.

Сьогодні в умовах модернізації української освіти одним із напрямків оптимізації навчального процесу у середніх навчальних закладах є його спрямування на демократизацію взаємовідносин між адміністрацією та педагогічним колективом, що відображається в нових підходах до менеджменту управління навчальним закладом: створенні сприятливої атмосфери співробітництва, зниженні авторитарного стилю керівництва та одноособового прийняття рішень в ході навчального процесу, інтенсифікації впровадження в навчальний процес активних методів взаємодії, які дають можливості для розкриття творчої особистості, розвитку ініціативи педагогів.

Традиційна модель освіти базувалася на консервативній ролі школи, як освітнього закладу, що покликаний зберегти та передати молодому поколінню культурну спадщину людської цивілізації: знання, уміння, навики, ідеали, цінності.

Сьогодні доцільно говорити про зміну парадигми «освіта = навчання» парадигмою «освіта = становлення». Сучасні тенденції розвитку освіти у світі базуються на гуманістичній спрямованості освіти, діалогічності навчання, затребуваності нових професійних орієнтирів у роботі.

Управління сучасним освітнім процесом припускає зміни в управлінській системі та формування партнерських взаємостосунків між суб’єктами його учасників, що базується на основних принципах педагогіки партнерства: поваги до особистості, доброзичливості та позитивного ставлення, довіри у відносинах, стосунках, діалогу – взаємодії – взаємоповаги, розподіленого лідерства, рівності сторін, добровільності прийняття зобов’язань та обов’язковості виконання домовленостей.

Управління адміністрацією школи  педагогічним колективним в умовах партнерської взаємодії здійснюється за принципами:

• адаптивність управління;
• прогностичність;
• орієнтація на розвиток, інноваційність, творчість;
• демократичність управління;
• особистісно орієнтована спрямованість;
• індивідуальний підхід;
• гнучкість, мобільність.

Управління сучасною школою  на основі гуманістичної парадигми освіти та ґрунтується на таких постулатах (теорії Маслоу та Роджерса):

• людина вільна, вона повинна мати необхідну для неї незалежність;
• кожна людина є унікальною біосоціальною системою;
• людина прагне розвитку, а її індивідуальні властивості не можуть бути визначені повністю й остаточно;
• суб’єктивний досвід людини є для неї важливим джерелом інформації;
• існування людини пов’язане із задоволенням усіх її потреб у певному порядку необхідності ‑ фізіологічні потреби, потреби в безпеці та захищеності, потреби у приналежності та любові, потреби в самоповазі та самоактуалізації.

Узагальнюючи сучасні уявлення про управління та партнерські відносини в системі «адміністрація – вчитель», можна виділити такі тенденції:

• особистісна орієнтація управління, тобто орієнтація спочатку на людину, а потім на справу, якій вона служить;
• цілісний погляд на підлеглого як на особистість, гуманне ставлення до нього;
• широке делегування повноважень зверху вниз, колективне ухвалення рішень;
• створення умов для колективного цілепокладання та безпосередньої участі працівників у виробленні шляхів досягнення поставленої мети.

До особливостей  партнерських відносин в системі «адміністрація – вчитель» можна  віднести:

• позитивне ставлення до нового;
• новизну робіт, що виконуються;
• невизначеність кінцевих результатів, підвищений ризик ресурсних витрат (практично неможливо наперед визначити, наскільки отримані результати виправдають те, що витрачують на їх досягнення ‑ час, сили, матеріальні засоби тощо);
• підвищене утруднення визначення параметрів як для школи в цілому, так і для окремих її компонентів, процесів, суб’єктів, які залучені в освітній процес (параметрів зовнішнього середовища організації праці, оцінювання результатів тощо);
• підвищений уплив дестабілізуючих чинників, що долаються завдяки високій адаптивності управління та дозволяють урахувати різноманітні, у тому числі й не передбачені наперед ситуації;
• постійне очікування чогось нового (нових ідей, результатів розв’язання проблем, конкурентів тощо);
• можливість досягнення школою значно більш високих результатів, ніж при стабільному функціонуванні;
• можливість реалізації учасниками інноваційного процесу особистих потреб вищого рівня (соціальних потреб, потреб в самоактуалізації, самовираженні, високому творчому результаті);
• необхідність постійного підвищення професійної компетентності учасників освітнього процесу, як рядових співробітників, так і керівників усіх рівнів внутрішньошкільного управління;
• розширення діапазону вимог до особистих якостей учасників освітнього процесу;
• почастішання кадрових перестановок, підвищення плинності кадрів.

Сучасний керівник — це носій нового управлінського мислення, орієнтованого на інтеграцію зусиль співробітників на широке використання партнерських відносин. Враховуючи вищезазначене, до рис компетентності  керівника освітнього закладу можна віднести: гуманність у ставленні до людини, моральність у вчинках, принциповість у самооцінці, далекоглядність у стратегіях розвитку навчального закладу, гнучкість у тактиці управління, послідовність у діях, поміркованість у поглядах, толерантність у стосунках, професіоналізм у праці.

У своїй повсякденній роботі вчитель та керівник школи користується правовими актами, які визначають їх посадові обов’язки. Проте, ці документи не повною мірою, враховують особливості складного переходу суспільства, в тому числі й освіти, до ринкових відносин, а саме:

• стреси, тиск, невизначеність значною мірою присутні в нашому житті, тому від досвідчених керівників шкіл, вчителів вимагають здібності ефективно управляти собою, колективом, учнями та своїм часом;
• руйнування традиційних цінностей призвела до серйозного розладу особистих переконань та цінностей, у зв’язку з чим сьогодні педагогічним працівникам, як ніколи, потрібні вміння пояснювати свої особисті цінності та допомагати визначити розумні орієнтири учням;
• демократизм, широка можливість вибору передбачає спроможність чітко визначити свої особисті та  професійні  цілі;
• традиційні ієрархічні відносини зруйновані, авторитарний стиль управління не спрацьовує, тому для продуктивної праці вчителю необхідно оволодіти навичками впливу на учнів, керівнику навчального закладу – на педагогів, не вдаючись до прямих наказів;
• багато традиційних форм шкіл , методів навчання застаріло, тому керівнику школи, педагогам необхідно переробляти в своїй діяльності класичні методи, впроваджувати інновації, займатися дослідницькою роботою, сміливо експериментувати.

У школі провідна фігура – вчитель. На основі реалізації принципів  педагогічного партнерства слід впроваджувати особливий підхід, згідно з яким педагогам повинна надаватися допомога з боку керівників шкіл.

Таким чином, враховуючи сучасні тенденції розвитку гуманістичної парадигми освіти та партнерські відносини  в системі управління навчальним закладом сучасний керівник закладу освіти повинен :  аналізувати стан , розуміти мотиви поведінки своїх колег,спонукати підлеглих до продуктивної праці, стимулювати їх професійний ріст,  створювати атмосферу в колективі, яка б максимально стимулювала продуктивну працю,  давати завдання підлеглим так, щоб вони розуміли, чого від них чекають, і намагались це виконати, ефективно контролювати роботу підлеглих, ефективно оцінювати своїх підлеглих, їх можливості та інтереси,попереджувати та розряджати конфлікти в колективі, будувати ділові стосунки з підлеглими згідно з їхніми індивідуальними особливостями та ситуацією.

Завдання керівника школи –  створити таку команду, яка працювала б стабільно та ефективно. Добре діюча команда впевнена в тому, що вона здатна зробити роботу доручену їй, кожен педагог відчуває відповідальність перед усією командою в досягненні загальних цілей і звернутися за допомогою в разі потреби.

Завдання лідера команди – розвивати у членів команди навички та здатність працювати самостійно, водночас співпрацюючи з ним.

Особливості сучасного керівника пов’язують із демократичними способами організації партнерських стосунків у колективі, здатністю до оновлення власної діяльності та управлінням.  Лідерство передбачає несиловий вплив на персонал і  як правило воно  будується на стосунках “лідер – послідовники“.

Література

1. Адаптивне управління: сутність, характеристика, моніторингові системи: колективна монографія за загальною редакцією Єльникова Г.В. – Чернівці, 2009.
2. Амонашвили Ш. А. Размышления о гуманной педагогике М.: Издательский Дом Шалвы Амонашвили, 1996. – 496 с.
3. Концепція «Нова школа: простір освітніх можливостей». Режим доступу: http://mon.gov.ua
4. Підласий І. П. Продуктивний педагог. Настільна книга вчителя (1 -17 розділи) Х.: Вид. група “Основа”, 2010. – 360 с.
5. Педагогика сотрудничества / С. Лысенкова, В. Шаталов, И. Волков и др. 1986.
6. Ягупов В. В. Педагогіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2003. – 560 с.