Соціальна компетентність особистості сьогодні є вагомим чинником гармонізації взаємин людини та соціуму та самоствердження особистості. Формування соціальної компетентності у дітей шкільного віку – один із пріоритетів сучасної освіти. Значні можливості для соціального розвитку школярів мають технології, що ґрунтуються на використанні засобів мистецтва, у тому числі та театрального. Такі технології розкривають перед дитиною навколишній світ у його багатогранності та різноманітності, а це сприяє становленню їх соціальної компетентності, що полягає, насамперед, в успішному виконанні дитиною відповідних її вікові соціальних ролей.Театральне мистецтво має допомогти людині визначити своє місце у сучасних їй соціальних реаліях, досить складних і неоднозначних. Здавна різні форми театрального дійства є наочним і емоційним способом передачі досвіду в людському суспільстві. Театр завжди намагався осмислити світ, пов’язуючи минуле, теперішнє і майбутнє в цілісний досвід людства, встановити закономірності буття і передбачити прийдешнє. Театр як вид мистецтва став не тільки засобом пізнання життя, а й школою виховання підростаючих поколінь. Синтетичний характер театрального мистецтва є ефективним і унікальним засобом художньо-естетичного виховання учнів, завдяки якому дитячий театр займає істотне місце в загальній системі художньо-естетичного виховання. Враження, отримані від спілкування з мистецтвом, залишаються глибоко в підсвідомості на все життя. Саме в дитинстві  людина моделює свою картину світу.

Потрапивши до школи, дитина зазнає певних труднощів, а невміння подолати ці труднощі часто стає основним психотравмуючим чинником і викликає у неї негативне ставлення до школи, що, в свою чергу, відбивається на процесі соціалізації самої дитини у цьому колективі.

На думку Л. Виготського, вищі психічні функції народжуються як форми соціальних відношень у співпраці з іншими людьми, в першу чергу – з батьками, пізніше – з педагогами та ровесниками. Тому входження дитини в соціальне життя можливе тільки в колективі. Важливого значення Л. Виготський надавав розвитку уяви та творчості дитини за допомогою різних жанрів мистецтва [2, с. 41].

Підтвердження цього знаходимо і в дослідженнях В. Ларіна, який підкреслював, що провідне місце в процесі соціалізації дітей молодшого шкільного віку належить засобам мистецтва (образотворчому, театральному, музиці, хореографії), оскільки саме мистецтво, зокрема, –театральне, є природно необхідним для їх розвитку та виховання [4, с. 37].

Соціальний розвиток дитини  засобами театралізованої діяльності передбачає глибокий інтерес до цього мистецтва та активну участь дитини в художньо-творчій діяльності. Особлива активізація свідомості засобом театралізованої діяльності зумовлюється тим, що театр – явище соціальне, він відтворює дійсність і оцінює зображуване, прагнучи виявити його сутність: дитина осмислює та аналізує соціальне оточення, що відтворюється в такій діяльності. Значення театралізованої діяльності, перш за все, в тому, що під час занять розвивається сукупність різноманітних соціально важливих якостей особистості. Сформована творча діяльність може бути перенесена в інші сфери життя особистості.

Призначення театру для дітей – розвиток вільної, активної особистості, пробудження її творчого потенціалу. Тому особлива увага до театралізованої діяльності,  яка допомагає сформувати правильну модель поведінки дитини в сучасному світі, підвищити загальну культуру, познайомити дитину з дитячою літературою, музикою, образотворчим мистецтвом, правилами етикету, обрядами, традиціями, приділяється в освітній розвиваючій технології психолого-педагогічного проектування взаємодії дорослого з дитиною «Радість розвитку», що започаткована лабораторією психології дошкільника Інституту психології НАПН України. Театралізована діяльність – це можливість розкриття творчого потенціалу дитини, виховання творчої спрямованості особистості, коли вчитель надає дітям можливість бути самостійними, творчими, стимулює пошук ними власних шляхів розв’язання проблем та практичного застосування надбаних знань і вмінь. Під час сприймання театрального видовища дитина є глядачем, у театралізованій грі вона – творець, актор, режисер; при підготовці театральної вистави – глядач, актор, сценарист, декоратор залежно від прийнятої ролі.

Використання технології «Радість розвитку» забезпечує суттєве збільшення у дітей знань про театр, розвиток емоційного ставлення до різних видів театрального мистецтва, підвищення рівня сформованості вмінь організовувати виставу й брати участь у ній. Помітна загальна зміна емоційного ставлення учнів до мистецтва театру: діти виявляють стійкий інтерес до театральної діяльності, прагнення до перевтілення, вміння доцільно застосовувати образні та емоційні засоби виразності тощо.

Сценічне мистецтво за своєю природою зумовлює розвиток почуття колективізму, навчає умінню підпорядковувати свої особисті інтереси загальній справі. Тобто дитина відчуває відповідальність, оскільки спільний інтерес залежить від кожного [1, с. 46]. У театралізованій діяльності реалізуються потреби дитини у самовираженні, спілкуванні, пізнанні себе та світу через відтворення різних образів та ситуацій. Крім того, така діяльність впливає на розвиток всіх психічних процесів та різних сторін життєдіяльності дитини, сприяє розвитку інтелектуальної, фiзичної, комунiкативної, морально-вольової, поведiнкової сфер особистості [3, с. 74]. А це проявляється у процесі соціалізації дитини серед своїх однолітків, оскільки в порівнянні з ними вона оцінює свої можливості.

В процесі спілкування з театральним мистецтвом народжуються та розвиваються емоційні переживання дитини, розширюються уявлення про особливості образотворчого та музичного мистецтва, які супроводжують сценічне дійство; удосконалюються психічні процеси: пам’ять, уява, мислення, розширюється світогляд та мовленнєве спілкування. У дітей розвивається пізнавальна культура, формується уміння творчого самовираження, розвивається здібність до використання прийомів імпровізацій, прагнення до перевтілювання, вміння від простого наслідування перейти до творчого самопрояву. Розігруючи ролі, діти вчаться аналізувати хороші та погані вчинки, передавати своє ставлення до уявного героя, засвоюють зразки поведінки, розвивають уміння відчувати і розуміти партнерів, що, в свою чергу, дозволяє їм усвідомлювати почуття, потреби та поведінку інших людей. Ось чому включення мистецтва театралізації в освітній процес школи є дійсною потребою розвитку сучасної системи освіти, що знаходиться у стані переходу від епізодичної присутності театру в школі до системного моделювання його освітньої функції  [3, с. 51].

Отже, можна зробити висновки, що одним із засобів, що сприяють процесу соціалізації, є театралізована діяльність, у процесі якої розкривається емоційна, інтелектуальна сфера та чуттєво-образне мислення дітей, активізується фантазія та художня уява, мобілізується пам’ять та увага, розвиваються музичні та образотворчі здібності, які допомагають краще засвоювати інформацію, що надходить із суспільства, та орієнтуватися у відповідних ситуаціях. Коли дитина знаходиться в певному образі, то в неї виникає уявлення, сутність та оцінка того образу в якому вона знаходиться, а за рахунок цього формуються позитивні якості особистості, необхідні для успішної взаємодії з довкіллям та прийняття її у суспільстві. Тож у процесі соціалізації людиною засвоюються певні системи знань, цінностей, норм, які дозволяють їй функціонувати як повноправному члену суспільства.

Література

1. Артемова Л.В. Театр і гра. Вдома, у дитячому садку, в школі. – К.: Томірс, 2002. – 291 с.
2. Выготский Л.С. Воображение и творчество в детском возрасте / Л.С.Выготский – СПб.: Союз, 2001. – 91 с.
3. Гандзілевська Г.Б. Соціалізація обдарованих молодших школярів через самореалізацію в учнівському колективі. – Наукові записки. Серія Педагогіка і психологія. – Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2009. – Вип.13. – С. 86-96.
4. Ларин В.И. Социализация младших школьников средствами искусства / В.И. Ларин. – Минск.: Наука, 2002