Учитель, учень та батьки мають бути партнерами; школа ініціює глибше залучення родини до побудови індивідуальної освітньої траєкторії дитини.”Нова українська школа – це не тільки компетентнісний підхід до навчання, це і формування цінностей, на основі яких виробляються ставлення до чого-небудь. Треба по-людськи ставитись, поважати людей – усіх. Бо якщо не зміниться ставлення, то й довіри не буде», – наголосив заступник міністра освіти і науки Павло Хобзей, відзначаючи, що для побудови довіри дуже важливо змінити систему зв’язків в українських школах [3].

Для реалізації принципів педагогіки партнерства в новому Законі України «Про освіту» [1] викладені положення про створення умов індивідуальної освітньої траєкторії – персональний шлях реалізації особистісного потенціалу учня, що формується з урахуванням його здібностей, інтересів, потреб, мотивації, можливостей і досвіду. В учнів та їхніх батьків з’являється можливість обирати для себе види, форми та темпи здобуття освіти, відповідно до потреб і можливостей, що обговорюється, зокрема, на батьківських зборах.

Батьківські збори – одна з основних форм педагогічного всеобучу батьків, найбільш визнана традиційна форма спілкування з ними.

За змістом батьківські збори поділяють на:

• організаційні (проводяться на початку навчального року);
• підсумкові (кожної чверті та в кінці навчального року);
• збори та тематикою педагогічного всеобучу (вивчення досвіду виховання, ознайомлення з педагогічними рекомендаціями, пам’ятками, алгоритмами, порадами, виставками тощо).

За формою проведення збори бувають такі: лекції, бесіди, диспути, практикуми, семінари, усні журнали, круглі столи тощо.

Важко передбачати всі можливі варіанти проведення батьківських зборів. Їхню тематику найчастіше підказує саме життя, інтереси та потреби класного колективу. Разом з тим планувати роботу потрібно так, щоб батьки (ніби переходячи з учнями з класу в клас) засвоювали систематичний курс необхідних знань про виховання дітей в умовах сім’ї, а батьківські збори щоб стали для них уроками родинного виховання.

Взаємодія вчителів та батьків у процесі формування в учнів готовності до самореалізації починається з першої сходинки, коли дитина прийшла в 1 клас.

У час «НУШ» початкова школа покликана забезпечити загальний розвиток дитини; формувати у молодших школярів уміння впевнено читати, писати та лічити, користуватися книжкою та іншими джерелами інформації; формувати загальні уявлення про навколишній світ; сприяти засвоєнню норм загальнолюдської моралі та особистого спілкування, основ гігієни, виробленню трудових навичок [2]. Тому важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися; формування правильних моральних уявлень, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу. Обізнаність з моральними нормами, які визначають людські взаємини, здатність дотримуватися правил поведінки в колективі – надійний компас для новачка в новому середовищі.

До найважливіших педагогічних здібностей батьків і педагогів, варто, мабуть, віднести вміння належно організовувати комунікативну діяльність, налагоджувати взаємини і, найголовніше, встановлювати правильні стосунки з дітьми.

У народі кажуть, що гарна та сім’я, де виростають гарні діти. І це справедливо. Долю дітей визначають не наші прекрасні поривання, мрії, слова, а загальний мікроклімат сімейного життя, його тональність, загальна спрямованість. Часто можна почути: «Дивіться, ніяких спеціальних цілей сім’я не ставила, а діти виросли прекрасні». Гадаємо, що нічого випадкового тут немає. Мабуть, батьки жили не заради дітей або заради себе, а жили всі разом цілеспрямованим і радісним життям маленького колективу, де всі люблять одне одного, нікому ніхто не зобов’язаний, де панує атмосфера взаємодопомоги, тепла, справжньої турботи. Це і є по-справжньому добрий педагогічний клімат. Діти, які ростуть у таких сім’ях, не помічають свого щастя, як повітря, яким дихають. Вони природно і гарно розвиваються, живуть своїм багатобарвним життям, скороминучими бажаннями та мріями. Їх розмови щирі, а сміх веселий і дзвінкий. Як писав видатний педагог К.Ушинський, до глибокої старості залишаються у нас якісь задушевні зв’язки з тією сім’єю, з якої ми вийшли. Нам якось навіть важко уявити собі, що ці зв’язки уже розірвані назавжди.

Однією з умов успішної взаємодії вчителів і батьків у процесі формування  в учнів готовності до самореалізації є довіра до дітей, надання їм самостійності. Якщо учень бачить, що дорослі вірять у те, що він зможе перебороти труднощі в навчанні, виправити поведінку, то це довір’я окрилює його, вселяє впевненість у своїх силах, продовжує бажання стати кращим. Єдність вимоги, їх розумна послідовність, звичайно, власним бажанням. Чим раніше дитина звикає до усталеного життя, тим легшим воно буде з часом і для вас, і для неї. Спільні турботи про долю дітей, звичайно, головне, що об’єднує батьківські та педагогічні зусилля на довгій і тернистій ниві життя. Тут не може бути місце свавіллю, егоїзму, різним розрахункам.

І, нарешті, пам’ятаймо, що виховання дітей у сім’ї – не особиста справа батька й матері, а справа батька й матері, а справа великої державної ваги, тому що наші діти – це майбутнє України. Вони будуть творити історію. Наші діти – це майбутні батьки та матері, які теж будуть виховувати своїх дітей. Але й це ще не все: наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед державою.

Актуальною є роль батька у вихованні дитини. Кожній дитині хочеться, щоб її батько був людиною сильною, справедливою, яскраво виявленою, мав почуття відповідальності. Якби кожен батько знав і розумів, яку величезну потребу в ньому відчуває дитина, як вона хоче, щоб поруч був мудрий, мужній мужчина. Наше завдання полягає в тому, щоб у виховній роботі з дітьми спиратися на незаперечність батьківського авторитету; вчити бачити та відкривати у своєму батькові ті риси, які створюють неперехідні людські цінності – гордість сім’ї. Сухомлинський стверджує, що пізнання моральних багатств у власному батькові – незамінні уроки громадянської честі.

Дитина щаслива тільки тоді коли вона вірить. Неслухняність, зухвальство, грубість — усе це виникає в дитячій поведінці саме в ті моменти, коли ламається віра в найдорожчу людину-батька.

Кожна людина часто потрапляє в ситуацію, коли необхідно зробити моральний вибір: піти на компроміс чи проявити принциповість, мовчки стерпіти образу або рішуче встати на захист своєї честі, взяти важку ношу на себе чи перекласти її на плечі товаришу. Про людину яка в даній ситуації прийме правильне рішення, кажуть що ця людина має критичне мислення. З критичним мисленням не народжуються. Його потрібно формувати, розвивати, стверджувати та захищати з дитинства. Це відбувається у процесі самопізнання й оцінної діяльності дитини, в її спілкуванні з іншими людьми, а також у результаті виховання і самовиховання. Сприятливі умови для взаємодії вчителів та батьків у процесі формування в учнів готовності до самореалізації створюються під час прогулянок, туристичних походів, екскурсій.

«Справжня думка, – писав В.Сухомлинський, — завжди пронизана трепетним почуттям: якщо дитина відчула аромат слова, її серце охоплює натхнення. Йдіть у поле, у парк, пийте з джерела думки, і ця жива вода зробить ваших вихованців мудрими дослідниками, допитливими людьми…» [4].

Отже, в основі педагогіки партнерства — спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками. Учні, батьки та вчителі, об’єднані спільними цілями та прагненнями, є добровільними й зацікавленими спільниками, рівноправними учасниками освітнього процесу і відповідають за результат. Тільки творча праця, спільний творчий пошук, педагогіка партнерства є джерелом збагачення досвіду міжособистісних стосунків педагогів і батьків, їхнього емоційного життя може істотно вплинути на готовність до самореалізації. Тільки спільний творчий пошук дає відчуття єдності та необхідності один одному. Педагогіка партнерства дозволяє нам успішно будувати стосунки з оточуючими, оскільки без взаємодії з іншими людьми, без розуміння своїх та їхніх почуттів неможливо досягти спільних цілей. Діалог і багатостороння комунікація між учнями, учителями та батьками має змінити односторонню авторитарну комунікацію.