У процесі модернізації освіти, запровадження в ній компетентнісного підходу відбувається методологічна перебудова навчального процесу на принципах гуманізації й демократизації, спрямування його на особистісний розвиток школярів, формування у них основних компетентностей та здатності до саморозвитку, самовдосконалення і самореалізації в соціумі.Компетентнісний підхід в освіті розуміють як спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток основних компетентностей особистості. Це вимагає відходу від інформаційної спрямованості навчання і перенесення акценту із засвоєння нормативно визначених знань, умінь і навичок на формування і розвиток у школярів здатності самостійно практично діяти, застосовувати індивідуальний досвід і досягнення в нестандартних, творчих, життєвих ситуаціях.

Першочерговим у навчальному процесі є розвиток того типу  мислення дітей, що дає змогу їм адекватно оцінювати нові обставини та формувати свою стратегію подолання проблем, які можуть виникнути. Педагог повинен ставити перед собою перспективну мету: підготувати дитину не до окремого уроку «на завтра», а до самостійного життя, тобто створити умови для розвитку особистості, виявити творчий потенціал учнів, формувати вміння висловлювати власну думку, розв’язувати проблеми, розвивати здатність самостійно займатися власною освітою, швидко адаптуватися до інформаційного середовища. Іншими словами, сформувати такі особистісні якості, які допоможуть дитині знайти своє місце в житті, визначитися з колом своїх інтересів та уподобань, розвинути їх, стати активним членом суспільства, компетентною, упевненою у власних силах людиною.

Усвідомлюючи це і працюючи над темою компетентнісного підходу до навчально-виховного процесу в школі, за основу своєї діяльності ми взяли реалізацію чотирьох основних принципів, на яких базується сучасна освіта: 1) вчити дітей жити разом; 2) вчити дітей отримувати знання; 3) вчити дітей працювати; 4) вчити дітей жити змістовно, гідно.

У розвитку життєвої компетентності особистості учня особливого значення набувають його ціннісні орієнтири, які є базовими переконаннями, принципами людини, що виступають моральними орієнтирами в процесі її життєдіяльності. Як відомо, ці принципи і переконання виховуються в родині, соціальній групі, будь-якому колективі. Такий підхід актуалізує виховання моральних якостей як основоположних у становленні особистості людини. Саме духовні цінності, моральні якості людини, її світоглядні позиції впливають на становлення життєвої компетентності учня. Тому одним із найважливіших завдань вчителя сучасної школи є виховання особистості школяра [2, с. 19].

Одним з основних аспектів навчально-виховної роботи в початковій школі є формування творчої особистості. Школа ставить перед собою найважливіше завдання – виховати людину майбутнього. В основі педагогічної філософії – дитина: найвища цінність на Землі.

Насамперед, потрібно намагатися бачити в учневі особистість, яка є індивідуальною, неповторною. Тому в основу виховної роботи покладена концепція особистісно-зорієнтованого виховання, педагогіка і психологія життєтворчості, які передбачають активне включення школяра у виховний процес на засадах співпраці, діалогу, партнерства, високої вимогливості та глибокої поваги та взаєморозуміння [1, с. 9].

Основною метою виховної діяльності є створення в колективі (як на уроках, так і в позаурочний час) такого оптимального позитивного мікроклімату, який би сприяв творчому саморозкриттю, саморозвитку кожного учня: виховна робота має поєднувати як традиційні форми роботи (бесіди, години спілкування, виховні години), так і нетрадиційні (тестування, тренінги, інтерактивні ігри, робота над проектами).

Виховна робота з класом має не менше значення, ніж навчальна діяльність. Діти з великим задоволенням беруть участь у позакласних заходах. Але всім виступам передує велика підготовча робота, розвиток творчих здібностей учнів на уроках і під час виховних заходів.

Формування творчої особистості ставить перед собою найважливіше завдання –  виховати дитину в родинному колі з любов’ю і турботою, повагою і з чистим серцем. Важливим виховним чинником є родинна педагогіка. Саме родинному вихованню необхідно приділити якомога більше уваги, активно залучаючи батьків учнів до організації та проведення родинних свят, оскільки родинні виховні заході дають змогу активізувати батьків, виявити інтереси й уподобання кожної сім’ї, організовуючи спільне дозвілля батьків і дітей. Мета родинних виховних заходів є природно триєдиною і містить у собі виховні, розвивальні й навчальні цілі, що сприяють формуванню, пробудженню, закріпленню й розвитку в молодших школярів морально-етичних і громадських якостей, як і в інших виховних заходах. Така спільна діяльність учнів, учителя та батьків сприяє зміцненню колективу та встановленню більш тісних та довірливих стосунків [3, с. 11].

Дуже багато уваги слід приділяти формуванню та розвитку колективу, збагачуючи мислення інтелектуальними почуттями, формуючи допитливість і пізнавальний інтерес, виховуючи толерантне ставлення до людей, бажання творити добро. Від того, які стосунки складаються в колективі, залежить розкриття задатків, нахилів, творчих здібностей кожної особистості. Саме в колективі особистість виявляє себе в діяльності, ставленні до інших членів колективу й самої себе. Особливо це легко виявляється у проведенні позакласних виховних заходів. Діє така закономірність: чим багатшим, повноціннішим є ідейне, інтелектуальне, естетичне життя особистості, тим сильнішим і дієвішим є колектив, тим більший вплив він здійснює на кожного зі своїх членів. Тому розвиток творчих сил і здібностей кожного учня – одне з найважливіших завдань у керівництві колективом і проведенні виховних заходів.

Таким чином, реалізація компетентнісного підходу в процесі формування та реалізації освітньої траєкторії учня сприяє згуртуванню учнівського колективу, інтелектуальному, моральному та фізичному становленню особистості, створенню умов для розвитку кожної дитини, здатної самостійно розв’язувати будь-які життєві проблеми; для формування особистості, яка в результаті матиме необхідні компетенції й основу для майбутнього успіху.

Література

1. Ісатенко Т. Українська національна школа-родина – ціннісний орієнтир суспільства / Т. Ісатенко // ІІочаткова школа. – 1997. – № 5. – С. 8-9.
2. Калмиков Г. Про діяльність сім’ї та школи. / Г. Калмиков // Початкова школа. – 1998. – № 9. – С. 18-22.
3. Олійник І. Родинно-сімейне виховання. / І. Олійник // Виховна робота в школі. – 2006. – № 1. – С. 2-13.