Надання освітніх послуг особам з порушеннями розвитку вимагає від педагогів додаткової психологічної та емоційної підтримки таким здобувачам освіти, як у межах навчального закладу так і поза ним. Вчитель повинен володіти витримкою, тактом, вмінням коригувати своє мовлення, уважно ставитися до того що і як він говорить, як реагує на конфліктні ситуації.

Особистісно орієнтований підхід це – цілеспрямований, планомірний, спеціально організований педагогічний прогрес, спрямований на розвиток учня, який має особливі освітні потреби, становлення його як особистості з урахуванням його індивідуальних особливостей, інтересів, здібностей.

Особистісно орієнтоване навчання – це навчання, центром якого є особистість дитини, її самобутність, самостійність. Визнання учня з особливими освітніми потребами особистістю, принцип про відсутність бездарних дітей, принцип неповторності кожної дитини – це і є особистісно орієнтована педагогіка.

Запровадження інклюзивного навчання не є альтернативою спеціальної освіти, але значно розширює можливості гармонійного розвитку таких дітей. Фахівцями виконується величезна робота з розвитку інклюзії у країні. Однак, ще досить багато має бути зроблено. Але найважче у цій роботі – зміна свідомості у думках та душах людей, які включаються у процес інклюзії. Ідея інклюзії є дуже привабливою, але потрібно розуміти, що дитина з особливостями розвитку, потрапляє у середовище дітей зі «звичайними» можливостями, знаходиться у ситуації, яка вимагає від неї набагато більшої концентрації та зусиль, ніж від будь-якої іншої дитини. Те, що «звичайним» дітям дається легко або з невеликими зусиллями, дитині з особливостями розвитку може даватися вкрай важко. За таких умов педагогам необхідно усвідомлювати потрібність змін у методиках викладання та доступі до навчання таких осіб. Будь-який процес повинен мати певну спрямованість.

Спрямованість особистісно орієнтованої освіти визначається як гуманістична. Серед якостей, притаманних гуманності, особливе місце займають якості, пов’язані зі здатністю людини до співпереживання, співучасті. Це зумовлює необхідність перегляду усталених стереотипів у навчальній  та виховній діяльності, переорієнтацію у цінностях і висунення на перший план самоцінності особистості. Ціннісне ставлення до іншої людини – основа гуманного ставлення, що ґрунтується на повазі до людського життя, усвідомлення його недоторканності, визнання його найвищою цінністю.

Запровадження інклюзивного підходу в системі освіти є революційним та конструктивним. Сучасна система викладання у школі дозволяє використовувати орієнтовано особистісний підхід у навчанні дітей з особливостями розвитку, завдяки чому вони мають можливість бути більш успішними у навчанні та й, опосередковано, у поведінці. Під час навчання дітей з ООП доводиться у ще більшій мірі орієнтуватися на особливості дитини. Важливо увесь час пам’ятати про те, що пізнавальні ресурси дитини постійно збільшуються. Чим активніше дитина залучена до освітнього процесу, тим більше шансів, що з часом вона зможе засвоїти те, чого раніше не могла. Доцільно розглядати його можливості відповідно до розвитку, а не опиратися на медичний діагноз, тобто розглядати внутрішню програму дитини. Має бути партнерство між батьками та закладом, в якому навчається дитина. Саме батьки можуть надати необхідну інформацію про свою дитину не опираючись на медичний діагноз, а виходячи з можливостей її розвитку.

Сім’я це середовище, якому відводиться особлива роль в процесі формування особистості. Також, якщо дитина матиме можливість відвідувати гуртки в школі, то це дозволить їй спокійніше перебувати серед знайомих по школі дітей. Надзвичайно важливо для дитини з особливими потребами, здоровий психологічний клімат в її оточенні. Це є гарантією гармонійного розвитку особистості та дозволяє максимально розкрити її потенційні можливості.

Найважливішим результатом роботи стане поліпшення якості життя людей з особливостями розвитку, шляхом створення сприятливих, комфортних умов для дитини з особливостями розвитку. Комфортні умови – це такі умови, при виконанні яких дитина з ООП може реалізувати свій потенціал. При цьому вся діяльність із супроводження особливої дитини не повинна порушувати освітнього та комунікативного простору тієї групи дітей, в яких знаходиться така дитина.

Науковці одностайні в думці, що освіта осіб з особливими освітніми потребами повинна бути особистісно орієнтованою, сприяти розвитку особистості. Визначаючи право кожної людини бути індивідуальністю, необхідно створити учню з особливими освітніми потребами сприятливі умови для забезпечення прав та можливостей в особистісно орієнтованому освітньому середовищі. Головним принципом створення таких умов це – визнання цінності, неповторності та цілісності їх особистості. Процес здобування освіти стає більш особистісно орієнтованим, якщо опиратися на можливості дитини, а не на його медичний діагноз. Стиль навчання особи з особливими освітніми потребами – це його індивідуальний спосіб пізнання світу. У свою чергу освітнє середовище має давати постійний та індивідуалізований зворотний зв’язок на всі дії особи з особливими освітніми потребами. Дорослі, які працюють з особливою дитиною, повинні складати одну команду, задача якої – об’єднання різносторонніх зусиль з метою успішного залучення дитини з ООП до дорослого життя.