У сьогоденні  роль тьютора можна схарактеризувати як фахівця, який створює умови для успішної інтеграції учнів з особливостями розвитку в освітнє й соціальне середовище закладу загальної середньої освіти. Аналізуючи вищесказане можна стверджувати, що це посередник між дитиною з особливими потребами й іншими дітьми та дорослими в шкільному середовищі.У системі інклюзивної освіти зазначених фахівців називають педагог супроводу, адаптор.Термін тьютор має англійське походження (від англ. tutor). Феномен цей сформувався ще в XIV столітті, коли у тодішніх навчальних закладах почала ширитися практика прикріплення до кожного студента помічника, індивідуального супровідника, головне завдання якого полягало в тому, щоб навчити студента вчитися, допомогти йому розкритися як особистості.Якщо викладач або вчитель був насамперед транслятором знань, то тьютор був помічником для учня в ефективному опануванні цих знань.Зазначимо,  що учень з особливими освітніми потребами потребує дещо іншого підходу, ніж студент XIV століття. Проте, безумовно, загальний напрям у роботі тьютора залишається однаковим для будь-якої дитини [3; с. 77].

Основна мета тьютора (помічника вчителя) полягає у створенні умов для успішного залучення дитини з особливими освітніми потребами (ООП) в середовище навчального закладу. Однією з найважливіших передумов успішного розвитку є створення сприятливих, комфортних умов для дитини з особливими потребами. Говорячи про комфортні умови можна сказати, що це такі  умови, за яких дитина з особливими потребами могла б опановувати адаптовану для неї навчальну програму в зручному темпі й у відповідному обсязі.

Адаптацію дитини до шкільного освітнього життя слід визначати з огляду на особливості розвитку цієї дитини, а саме: когнітивну (пізнавальну) сферу знань, умінь і навичок, комунікативну сферу (уміння спілкуватися), емоційну сферу (психологічну адаптацію до процесу навчання в класі, виникнення та збереження позитивного емоційного налаштування щодо процесу навчання й перебування в шкільному середовищі), самостійності [1; с. 29].

Взаємодія тьютора (помічника вчителя) і дитини – це цілеспрямований рух від старту освітнього маршруту дитини з ООП до фінальної адаптації дитини до життя.

Діяльність із супроводження «особливої» дитини повинна бути адаптована її потреб, але при цьому не має порушувати освітнього й комунікативного простору тієї групи дітей, у якій перебуває така дитина.

Для того щоб умови перебування дитини в навчальному закладі були по-справжньому комфортними й мотивували її до розвитку, у роботі тьютора (як і будь-якого дорослого, який працює з «особливою» дитиною) необхідними є такі чинники: віра в дитину, інтерес до її особистості, прийняття особливостей дитини, доброзичливість, терпіння, послідовність, готовність йти з дитиною в одному напрямі.

Для того щоб досягнути мети, потрібно дотримуватися таких умов: створення умов для успішного навчання дитини, створення умов для успішної соціалізації дитини, максимальне розкриття потенціалу особистості дитини.

Розв’язати зазначені завдання можна за допомогою організації й адаптації життєвого простору (робочого місця, місця відпочинку та інших місць, де перебуває дитина), розуміння тьютором і вчителем зон найближчого розвитку учня з особливими потребами, орієнтуванню на внутрішні, приховані ресурси дитини, дозуванню навантаження, адаптуванню навчального матеріалу й навчальних посібників до потреб та можливостей вихованця [2; с.15].

Більш конкретні завдання роботи тьютора обумовлені можливостями й особистими якостями вихованців. У кожному конкретному випадку умови, необхідні для успішного навчання дітей з особливими потребами, будуть різними, адже кожна дитина унікальна.

Тьютор разом із учителем адаптує навчальну програму для учня й допомагає вчителям у створенні наочних посібників, спільно з психологом, соціальним педагогом, дефектологом допомагає виявляти проблеми, що виникли в шкільному житті дитини, та виконує рекомендації фахівців щодо розв’язання цих проблем.

Важливу увагу потрібно звертати на роботу з батьками дитини з особливими потребами, тому що це є додатковим ресурс команди супроводу. Батьки учня з особливостями розвитку можуть стати активними помічниками в роботі фахівців з їхньою дитиною в школі.

Безсумнівно, у близькому спілкуванні з дитиною (як на уроці, так і на перервах) перебуває саме тьютор, тому що, він може якнайповніше схарактеризувати життя свого вихованця. Тьютор має інформувати батьків про успіхи дитини усно, а може пропонувати їм свої записи в щоденнику спостережень. Також необхідно розповідати батькам про труднощі, яких зазнає дитина в освітній сфері, про те, як ці труднощі вдалося подолати.

Тьютор, зі свого боку, може запитувати батьків про те, завдяки чому дитина може впоратися з домашніми завданнями та чи виникають у неї проблеми, давати рекомендації.

Важлива риса особистості тьютора – це здатність до ефективної комунікації. Робота з дитиною вимагає від тьютора терпіння, спокою. Інші (не менш цінні) якості тьютора – це гнучкість та переключення, здатність виступати водночас у декількох ролях: як серед дорослих (батьків і фахівців школи), так і серед дітей (учнів).

Підсумовуючи ми можемо зробити такі висновки:

Перша позиція свідчить про те, що тьютор – фахівець, який тонко й чітко вибудовує навчальний процес для дитини, допомагаючи вчителеві пристосуватися до потреб учня з особливими потребами, не знижуючи при цьому якості освіти всього класу.

Учитель і тьютор – це одна команда, у якій ролі розподіляються в найбільш ефективний спосіб, проте у свідомості учня з особливостями розвитку лідером має залишатися вчитель. Тьютора варто сприймати як помічника педагога.

Наприклад, тьютор може заздалегідь домовитися з учителем про те, коли найбільш доречно запросити учня з особливими потребами до дошки. Учитель при цьому може задати цій дитині дещо легше завдання, завдяки чому вихованець матиме досвід успішної відповіді перед класом.

Від тьютора може знадобитися допомога в адаптуванні навчальної програми до можливостей учня з особливостями розвитку. У цьому випадку тьютор стежить за тим, що викладає вчитель та чи подає матеріал у тому обсязі й на тому рівні, який зрозумілий дитині.

Дитина при цьому перебуває в класі, слухає вчителя й відповіді однокласників, але виконує завдання в межах своїх можливостей. Процес активності учня контролює тьютор.

Друга позиція свідчить про те, що тьютор – помічник учителя.

У цьому разі навчальне навантаження формується вчителем, а тьютор є помічником в організаційних моментах, збираючи в учнів зошити, підтримуючи дисципліну класу в процесі виконання завдання вчителя. Учитель у цей час приділяє увагу дитині з особливими потребами.

Якщо вчитель прагне посісти максимально лідерську позицію в навчальній діяльності учня з особливими потребами, а тьютор при цьому не має фахової освіти (дефектологія, спеціальна або клінічна психологія тощо), то в такому дуеті найоптимальніше бути помічником для вчителя в реалізації його ідей щодо навчання дитини з особливими потребами.